Антикорупційну реформу дуже помилково обмежують створенням різних антикорупційних органів: Національне антикорупційне бюро, Національне агентство запобігання корупції, Антикорупційна прокуратура тощо (саме так виглядає, якщо дивитися паспорт цієї реформи на сайті Національної ради реформ). А з точки зору реального життя, будь-яка реформа є антикорупційною, чи то реформа суду, чи поліції, чи освіти, чи охорони здоров'я.
З такої точки зору стають зрозумілими ключові принципи, що роблять реформи успішними чи провальними.
Успішні реформи — державні закупівлі, патрульна поліція, ЗНО в освіті — мають на меті створити нові інституції чи практики замість того, щоб ремонтувати старі.
Провальні реформи — суд, прокуратура, податкова система — сконцентровані на тому, аби полагодити старе.
Європа та Америка часто не розуміють, наскільки у нас все прогнило. Обмежуючи нашу рішучість своїми вимогами стабільності та поступовості, вони фактично захищають сталі корупційні механізми від атак з боку реформаторів. Західні норми сталого розвитку не можуть бути застосовані там, де треба рішуче розчистити простір для нових інституцій, нових соціальних практик, врешті, нових людей. Європа й Америка будували це сотні років.
У нас цього часу немає.