Найкраще – сформувати новий професійний уряд. Можна запропонувати кандидатуру прем’єра, який користується довірою з боку громадянського суспільства, парламенту і західних партнерів, і потім такій людині дозволити сформувати уряд. Це перший шлях формування професійного уряду. На сьогодні такий шлях обговорюється і йому надається велика перевага. Ми чуємо прізвища різних відомих урядовців, які могли би такий уряд сформувати. Але звичайно, є певна загроза, що за такий уряд парламент не проголосує. Або проголосує під тиском, а потім не буде підтримувати. А це є найголовніша проблема.
Тому ми запропонували політикам і керівництву Верховної Ради інший підхід. Конкурс урядових програм і їхньої команди. Уявіть собі, що запропоновано 5-7 урядових команд, кожна має свою програму. І той час, коли діючий уряд ще не відправили у відставку – це є мінус, який можна перетворити на плюс. Тобто, за цей час суспільство могло б подивитися на цих кандидатів, на їх програми, західні партнери могли б з ними познайомитись і подивитись, що вони хочуть зробити. Щоб журналісти показали цих людей по телебаченню на дебатах, а журналісти-розслідувачі подивились на їх попередній досвід життя, де вони гроші заробили і так далі. І потім парламент, маючи декілька варіантів, просто фізично не зможе сказати, що всі погані. Тоді це означатиме, що такий парламент сам себе прирікає на політичну смерть.
Оцей другий шлях ми вважаємо найкращим і найменш ризикованим варіантом.
Третій шлях полягає в тому, щоб вчинити як завжди, а саме дозволити створити уряд за коаліційною ознакою. Тоді до нього потраплять такі прізвища, як Ковальчук, Гончаренко і так далі. Такий уряд довго не проіснує, бо запропонувати все рівно нічого не зможе. А заступники міністрів, керівники департаментів швидко із своїх посад підуть.Є ще четвертий сценарій, коли парламент взагалі не зможе щось зробити і його треба буде переобирати. Наступний парламент буде, звичайно, на багато гіршим, якщо будемо обирати його за старим виборчим законом. Або на багато кращим, якщо обиратимемо за новим виборчим законом. Але це вже не урядовий, а парламентський, більш глибокий і ризикований шлях розв’язання політичної кризи.