Заяву про відставку прем'єр-міністра Арсенія Яценюка можна схарактеризувати як рух в напрямку виходу з політичної кризи, в якій перебуває наша країна. Однак насправді мова може йти виключно про можливість подальшого поглиблення кризи. Відставка прем'єра не тільки не допоможе стабілізувати коаліцію і владу - вона здатна дати поштовх до посилення недовіри до влади, причому тепер ця недовіра може зіграти поганий жарт вже з головою держави і урядом, за який він фактично буде відповідати.
Необхідно усвідомити те, що нинішня криза обумовлена перш за все внутрішньою боротьбою в таборі самих реформаторів.
Багатьох учасників цієї боротьби з точки зору політичної кон'юнктури можна зрозуміти. Можна зрозуміти лідерів політичних партій, що орієнтуються на соціальний запит. Адже вони переконані, що зниження рівня життя населення - сприятливий момент для збільшення власного представництва в парламенті. При цьому ані саме населення, ані, що найсумніше, лідери самих цих партій не здатні зрозуміти, що ресурсів на підвищення стандартів в країні більше немає - і не буде, поки не запуститься економіка нового зразку. А це означає, що будь-який український уряд змушений буде погоджувати свою політику з міжнародними кредиторами.
Можна зрозуміти колишнього грузинського президента Михаїла Саакашвілі, який прагне реалізуватися в Україні після поразки в Грузії. При цьому сам Саакашвілі не може правильно оцінити причини своєї поразки, пояснює їх якоюсь "спецоперацією" і не помічає, що фіаско сталося через відсутність результатів у двох найважливіших для Грузії (і тепер для України) сферах - деолігархізації і відновленні територіальної цілісності країни. Саме тому Саакашвілі не усвідомлює, що не знає рецепту вирішення цих головних проблем, без якого українські реформи не дадуть належного результату і приведуть лише до поразки реформаторів.
Але кого не можна зрозуміти - так це президента України. Задля посилення власного контролю за владними структурами цей досвідчений політик наважився на ослаблення балансу у владі і фактично відмовився підтримувати кабінет до моменту зміни прем'єр-міністра на власного соратника. При цьому президенту не були потрібні ані дострокові вибори - його партія навряд чи може повторити свій результат в майбутньому, ані реванш - він і так голова держави.
В результаті ми підійшли до моменту відставки прем'єра в ситуації фактичної втрати президентом громадської довіри через панамський скандал і провал нідерландського референдуму. І справа навіть не в тому, наскільки обґрунтовані претензії до Петра Порошенка щодо незаконності його офшорних операцій і наскільки оприлюднення фактів з "панамського досьє" вплинуло на голосування голландців. Справа в тому, що втрата довіри вже є. І в цій ситуації на уряд, який сформує представник БПП, буде неминуче поширюватися недовіра до фактичного лідера БПП. Це сталося б, якщо чесно, і без панамської історії. Просто не так швидко.
Грунтуючись на цьому, я і беруся стверджувати, що політична криза в країні не завершена з відставкою Арсенія Яценюка. Політична криза в країні тільки починається з відставкою Арсенія Яценюка - ось правильне визначення.
Для подолання цієї політичної кризи необхідно наступне:
1. Неупереджене та компетентне розслідування ситуації з "панамським досьє" при повному сприянні глави держави. У ситуації, коли цим розслідуванням не можуть займатися ані Антикорупційне бюро, ані Генеральна прокуратура, президент і парламент повинні виступити з ініціативою створення спеціальної комісії з міжнародною експертною участю. Відновлення довіри - це не кілька газетних статей. Це правовий висновок, до якого прислухаються як українське суспільство, так і цивілізований світ.
2. Відмова від ідеї превалювання однієї з політичних сил в коаліції за рахунок інших і безсовісного жонглювання рейтингами і соціологічними даними заради посилення власного контролю над владою. Президент і його партія ризикують в найближчі місяці побачити такі рейтинги, після яких можна буде взагалі відмовлятися від будь-якої відповідальності за майбутнє країни. Чи означає це, що така відмова має відбутися?
3. Повернення до балансу політичних сил в коаліції згідно конституційної моделі парламентсько-президентської республіки. Відмова від ідеї дострокових парламентських виборів - що допоможе лідерам соціально орієнтованих політичних сил вжити свою енергію на зміни в країні, а не на підготовку до цих виборів. Одночасно активність глави адміністрації Одеської області та його команди повинна бути - за сприяння президента і уряду - спрямована на отримання конкретних результатів реформ в цьому регіоні і перетворення його на полігон змін, а не на барвисті пояснення того, чому нічого не можна змінити.
4. Призначення незалежного генерального прокурора України, що буде користуватися довірою суспільства і парламенту. Проведення ним кадрової та системної реформи Генеральної прокуратури.
5. Висування президентом власних ініціатив з проведення радикальної судової реформи, без якої будь-які економічні перетворення безглузді, а інвестиції недосяжні.
Це тільки перші п'ять пунктів, без невідкладного виконання яких криза буде приймати лавиноподібний масштаб і може привести до тотальної дестабілізації ситуації в країні, остаточного краху довіри до інституцій, довготривалої поразки реформ - і все це на тлі агресії і війни. Звичайно, зробити потрібно ще дуже багато, але це те, з чого потрібно починати. У разі, якщо до моїх думок прислухаються, я негайно запропоную президенту, парламенту і суспільству план подальших кроків з подолання кризи.