Англійський публіцист XVIII сторіччя Джозеф Аддісон висловив думку, яка актуальна й досі і стосується нас: "Немає гіршої напасті для країни, аніж страшний дух розбрату, що перетворює її на два особливих народи, набагато чужіших і ворожіших один одному, аніж різні нації. Наслідки таких чвар украй згубні не лише тому, що сприяють загальному ворогові, але й тому, що сіють зло майже в кожному серці. Дух цей виявляється фатальним і для засад, і для розуму; люди стають усе гіршими, мало того – усе безглуздішими".
Останнім часом дискусії щодо ролі і долі російської мови в Україні набрали гостроти і спалаху емоцій, вибухаючи давно тамованими пристрастями. Зі скромних дискусій вони перетворилися на вихлюпування помиїв, фантазійних вигадок і відвертих нісенітниць. І з цього приводу в Аддісона є теж що зацитувати: "Будь-яку скандальну плітку, яку тільки могли вигадати і пустити про ту або іншу особу, вони представляють непорушною істиною і роблять з неї потрібні висновки. Недоведений наклеп, більше того – наклеп спростований – стає для підлих писак постулатом, неспростовним принципом, загальним місцем, тоді як самі вони добре знають, що відомості ці брехливі або хоча б сумнівні".
Досить було у Москві виродкам з георгіївськими стрічками закидати яйцями дітей і вчителів, які брали участь у конкурсі "Человек в истории. Россия – ХХ век", обзиваючи "подстилками", а чудову письменницю Людмілу Уліцкую облити зеленкою, як ось уже й висновок у російських журналістів готовий: "Когда единомышленники Винничука и Любки (мова про молодого письменника Андрія Любку) начнут срывать в Украине мероприятия, проходящие на русском языке, и обливать зеленкой их участников, тогда мы действительно изойдем на говно, которое не намного лучше российского".
А що цього замало, то інша журналістка додає жару й від себе: "Винничук – точно такой же элемент полицейского государства, как Прилепин, жили бы в одной стране – в одних бы концертах выступали". Інших такого ж роду цитат наводити не буду, але й з цих видно, як "свідки гноблення російської мови" переходять межу пристойності, вдаючись до конспірології за принципом "а що було б, якби було б?". Не наводитиму й образ, якими дехто з них сипле в екстазі дискусії, бо потім сам же ж і замітає за собою сліди. Очевидно, отямившись. Брехня стає єдиною зброєю у пропаганді.
Недарма нею так радо послуговуються в Росії. Дмітрій Кисельов фальшує цитати з Адольфа Гітлера. Владімір Соловйов у своїй програмі волає про те, що росіян перетворюють на рабів в Україні. А Пйотр Толстой розповідає про пригноблену російську меншину і називає Петра Порошенка "фюрером". Фактично ці дурниці недалеко втекли від вигадок наших доморощених кисельових, щоправда вбраних у тогу патріотів України, вороже настроєних до Путіна, вати, і до самого Кисельова. Але вигадки ті самі: доля російської мови й культури перебуває під загрозою. А хто становить загрозу? Я. Це так зворушливо відчути себе Атіллою з палаючим мечем, який несе смерть великій російській цивілізації в Україні. І коли "в пилу страстєй" російськомовний журналіст вибухає фразою, що це ВІН на своїй землі, а не МИ, борці за права української мови, то вже ясно бачиш усі перспективи і блага нашої двомовності. Вона й зараз, ця перспектива, сумна й печальна. Бо при позірній двомовності, російська завжди на першому місці.
Куди не поткнешся поза Західною Україною, моя мова, скромного аборигена, завжди друга. І це я, а не вони, прошу офіціанта, продавчиню, дідька лисого обслужити мене державною мовою. Прошу!!! І часто отримую відмову.
А наші друзі менші замість співчуття до аборигенів, тих дикунів, яких приручили, навчили цивілізації, їсти ложкою і виделкою, какати на газетку чи в пісочок, фонтанують нутряною ненавистю, коли ми починаємо боронити свій приватний український простір. Наша двомовність – ярмо саме для української мови. Вона тримає українську мову на місці, не дозволяючи розвиватися, на відміну від інших західно- і південнослов'янських мов, які нові терміни здебільша відбруньковують від себе, а не беруть з англійської. Ми ж усі терміни беремо з англійської за посередництвом російської, що ще гірше.
Двомовність не дозволяє розвиватися міським говорам, вони у нас усі теж засмічені русизмами і не вирізняються якоюсь яскравою індивідуальністю. Звідси й нема українського молодіжного сленгу, бо й він все йому необхідне отримує з англійської або російської. Тим-то для багатьох глядачів українське дублювання фільмів інколи викликає сміх, бо не відображає справжнього сенсу різних американських нелітературних виразів і слів. "Шіт" перекладається як "чорт", а "фак" – "хай йому грець". Вже б краще вживати в обох випадках "курва" – геть не страшне слово, яке у польських фільмах звучить на кожному кроці. Правда, у польських, сербських, хорватських і чеських фільмах звучать і наші рідні матюки, якщо відображається відповідне середовище.
Закон про мову мусить нарешті з'явитися і захистити права не тільки російськомовних, але й україномовних. Декомунізація повинна йти в парі з дерусифікацією, тому квоти на російську книжку, фільм, пісню – це не наша примха, а умова нашого виживання. Українські школи повинні стати українськими на ділі, а не обмежуватися українською мовою на уроках, тоді як на перерві і вдома українська відходить на задній план. Так, як це добилися в Латвії, де самих лише росіян у відсотковому розрахунку втричі більше, ніж в Україні. Але нічого страшного не сталося. Латвія довела Євросоюзу доцільність дерусифікації. Сьогодні ж, ідучи Києвом, я бачу, що російські вивіски, реклама, написи домінують. І мені стає незатишно у столиці своєї країни. Російські товари поволі зникають з наших прилавків, але усі російські бренди на місці: масло "вологодське", пиво "жигулівське" і "Балтика", сир "російський", ковбаса "московська", і вершина маразму – "куліч пасхальний". А все це українська продукція.
На завершення звернуся знову до мудрого англійця: "Я сердечно бажаю, щоб чесні люди об'єдналися заради взаємного захисту від того, кого їм варто вважати спільним своїм ворогом, на чиєму боці вони б не були. Якби ми створили такий союз, негідник не займав би високих постів лише тому, що він потрібний однодумцям. Ми могли б ясно побачити негідників і вигнати їх, якими б могутніми вони не здавалися".