Велика частина голосів за Росію, мабуть, пішла із окупованих територій. Повсюди у Європі відбувались такі речі, що українці з Італії їхали у Сан-Маріно і голосували за Джамалу звідти. Іспанці їхали в Португалію, португальці їхали в Іспанію і голосували за своїх. У прикордонних районах це відбувається всюди. Тому й російські автобуси мусили приїхати в окуповану територію і організовувати такі акції.
Але це не відміняє того, що якась частина людей в Україні залишається прихильниками Росії. Згідно опитувань, нині третина українців вірить, що Україна і Росія ще будуть жити дружно. Раніше таких людей було більше, щось до 60%.
Русскій мір в Україні присутній. Зокрема, за Росію могла голосувати паства Московського патріархату, студенти, які навчаються у їхніх закладах… Все це ота банда, яка захоплюється Лазарєвим. Один викладач, який викладав у православній духовній семінарії і греко-католицькому, якось мені розповідав, що є велика різниця в уподобаннях поміж двома конфесіями. Серед улюблених пісень семінаристів православної семінарії є "Владимирский централ". Тому й не здивуюсь, що велика кількість людей захоплюється російською музикою.
Є ще таке поняття, як інтелектуальний рівень у людей. Ділю його на тих, для кого головним у пісні є музика і тих, для кого головними є слова. У советський час, коли ми захоплювалися словами АBBA і безліччю інших, то більшість з нас слів не розуміла і не знала. Але це нам не заважало слухати їх. Коли ми ці тексти дізнавалися, вони були пустопорожніми і нецікавими.
Для простих людей, які працюють таксистами, їздять у маршрутках – для них у пісні головні слова. І коли вони чують всі ці заклинання "прийди ко мне и не уходи" - все це банальні речі. Вони дуже легко лягають на душу і не потрібно над цим довго задумуватися. Я вже, до речі, навіть не реагую на такі речі в таксі. Де ж я ще послухаю руску естраду, як не там.