Наша банківська система завжди була корумпована. Банки вигулькували, як гриби після дощу, контролю за ними не було. А коли вони банкрутували, їхні власники переважно нічим не ризикували. Коли на початку 1990-их луснув один із львівських банків, у ньому пропали гроші моїх друзів, які займалися бізнесом. А власник собі їздив на дорогих автах, купував нерухомість, всі про це знали, однак він мав надійний дах. Він і зараз поважна людина, кримінальну справу були відкрили і швиденько закрили.
Держава, на жаль, у стосунках зі своїми громадянами виступає в ролі шулера. Фонд гарантування вкладів з 2012 року гарантує лише 200 тисяч гривень. З того часу долар підскочив втричі, а сума відшкодування та сама.
Скільки людей недоотримує щоразу свої кошти? І ще цікава особливість. Коли ти береш в банку валюту, то і валюту мусиш повернути. Коли ж банк ліквідовується, тобі повертають гривні. Не кажу вже, що процес повертання тривалий, і вкладники втрачають від інфляції та не отримують відсотків. В результаті люди воліють тримати гроші вдома. А це мільярди і мільярди гривень, які могли б працювати на нашу економіку.
Пишу це як один із вкладників "Хрещатика". Сума мого внеску в межах гарантії. Але її не так просто отримати. Найкумедніше, що я відкрив рахунок у березні цього року, коли вже працівники банку чудово знали, що настали проблеми. Однак радо приймали гроші.
Коли ти вклав гроші, тобі приходять есемески, тобі телефонують, щось пропонують, повідомляють. Коли банк луснув – ти нікому не потрібен. Мусиш сам стежити в інтернеті, коли тобі дозволять прийти до банку. Але дата постійно відсовується.
Однак це ще не всі мої банківські пригоди. Одні люди, яких я не бачив років тридцять, взяли в "Дельта-банку" кредити і записали мене як "поручителя". Грошей вони віддавати не збираються, хоча то й не великі суми, але останні два роки час від часу мені з "Дельта-банку" телефонують і запитують, чи така-то і така-то особа мені знайома. Спочатку це були доволі ввічливі дзвінки на общєпонятном. І спочатку я пояснював, що не бачив цих людей бозна-коли. Тоді мене намагалися вмовити заплатити за них, мовляв, сума ж невелика. Я відповідав, що не збираюся покривати чужі борги, незалежно від суми.
Але уже півроку, як тактика змінилася. Зі мною тепер розмовляють по-хамськи, обзивають брехуном і погрожують передати всі справи колекторам, а вони, мовляв, знають, що робити в таких випадках. Коли ж я цікавлюся на якій підставі я мушу віддавати чужі борги, то мені розповідають, що у них є мої підписи, усі документи і т. д. Які можуть бути документи, якщо я ніколи в "Дельта-банку" не був, жодних справ з ним не мав і згоди на поруку не давав? І коли я кажу, що хотів би поглянути на ті документи й підписи, розмова різко обривається.
Врешті ці дзвінки уже перетворилися на психологічну атаку. Мені телефонують лише аби покричати, в дискусії не вступають, але коли я повідомляю, що нічого платити не збираюся, твердо переконують єхидним голосом: "Заплатите, заплатите". Коли ж я сам телефонував у головний офіс і пожалівся на погрози, мене запитали: "Ви клієнт нашева банка? Нєт? Тагда ми нічєм вам памочь нє можем". І кидали слухавку. І так кілька разів. Безглуздя цієї ситуації полягає ще в тому, що працівники банку чомусь не телефонують безпосередньо своїм боржникам. Не переслідують їх за місцем праці. Зате вибрали за жертву мене.
Довелося пірнути в інтернет і почитати, що воно за звір ті колектори, якими мене страшать і що за чудисько той "Дельта-банк". З'ясувалося, що таких жертв шантажу, як я, безліч. І це постійна практика цього банку: шантажувати, залякувати, діставати доти, доки людина, яка Богу духа винна, не прийде й не заплатить "за таво парня". Можна ще пожалітися за їхньою електронною адресою. Відповідь буде феноменальна: "Надайте нам номери телефонів, на які вам дзвонять, і завірені підтвердження того, що ці телефони належать вам".
Цікаво, що справді є люди, які воліють заплатити і спекатися клопоту, хоч і не були клієнтами цього розбійницького банку. Мабуть, на це й розраховують ті, що телефонують мені. На щастя, я не губив паспорта і не я сам став боржником банку. Але читаю в інтернеті, що випадки, коли шахраї на чужий паспорт беруть кредити, доволі часті. Та дивує не це.
Дивує те, що невинна людина залишається в цій державі безправною. Якщо ви після втрати паспорта не заявили про це в міліції, то все – ви попалися. А банкір, який видав кредит, не "помітивши", що в паспорт вклеєно іншу фотографію, чистий, як сльоза. На усіх цих махінаціях дуже добре заробляють наближені до банку люди. Я знаю, що можу звернутися до знайомих валютчиків, які тісно пов'язані з банками, і мені мій депозит виплатять за лічені дні. Звичайно, з відмінусуванням певної суми.
Валютчики цілком відкрито займаються своєю темною справою, їх ніхто не переслідує, вони, можна сказати, банківські службовці, бо не лише міняють гроші, але й "рішають питання" з кредитами та депозитами.
– Фонд гарантування вкладів, – пояснює мені знайомий валютчик, – навмисне затримує виплати. Твої гроші крутяться, приносять прибуток. Це їхній бізнес. І в тому, щоб ти звернувся до мене, зацікавлений не тільки я. Сам розумієш. А ті, в кого сума перевищила 200 тисяч, думаєш, всі пролетіли? Ми й такі проблеми рішаємо. От недавно одному роздробили його вклад на кілька. А хто був хитріший, то встигли ще до банкрутства закрити свої рахунки. Так що не тягни. Бо сам знаєш – інфляція.
– Я ще почекаю, – кажу я.
– Як хочеш, – киває він, попиваючи пиво. – Але май на увазі: держава наша – повне гавно. Ти ж не щодня стежиш за новинами ФГВ, правда? Пропустиш кілька днів, а тоді раптом прочитаєш, що виплати за депозитами закриті. Упс! Пролетів. Але й тоді ще можеш прийти до мене. Правда, отримаєш половину. Та й це краще, ніж нічого.
Єдине, в чому я з ним на сто відсотків згоден, це про нашу державу.