Ноги ледь не до колін були запацькані коров’ячими пляцками. Ми були вічно замурзані, заталапані, зі збитими колінами і ліктями, на яких запеклися струпи. Але жоден струп не залишався без нашої уваги – ми його здирали, не дочекавшись, коли відпаде сам. А коли розбивали палець на нозі до крові чи п’ятку пробивав іржавий цвях, ми витягали його пальцями, промивали слиною, прикладали немиту розжовану бабку, замотували лопухами і повійкою та й бігли далі.
Кісточки на кулаках теж були вічно розбиті, бо ми мусили битися і розбивали їх об чужі зуби. Нігті ми обгризали, а не стригли. До перукарень не ходили, в хаті завше була напохваті машинка. Але коли до фризієрні вирушав дідусь, вбравши свого старого анцуґа з камізелькою і дзиґарком, срібний ланцюжок якого звисав з кишеньки на животі, ми радо його супроводжували, бо там, у фризієрні, можна було вдихати чудові запахи і слухати захоплюючі історії та плітки.
Ми жерли зелені ябка, зелений аґрест, зелені сливки, грушки, абрикоси, виноград і не мали срачки. Ми тріскали огірки й помідори просто з грядки, закушували немитими трускавками, підбирали з землі морву і уплітали з апетитом.
Ми гризли макуху, вкрадену з воза, і крейду, жували смолу, розтоплену для асфальту, і живицю з вишень. Нас п’янили вихлипи з автобуса. Ми забігали ззаду і вдихали їх. Нам подобалися запах бензини і взуттєвої пасти, ацетону і лаку.
Ми лизькали приморожені шиби в хаті, в трамваї чи автобусі, лизали зимні мідні клямки і кульки на перилах.
Ми пили щойно надоєне молоко просто з відра, поверх піни часом плавали стеблинки сіна чи соломи, але ми на це уваги не звертали. Нам робили ґоґолі-моґолі з сирих яєць. Часом ми пили сирі яйка просто з-під курки. Ніхто не чув про якусь сальмонелу.
Ми не мили рук, погладивши кицьку чи песика. Ми не мили писків, коли нас песики й котики облизували. Ми цілувалися з телятком і козенятком. Виціловували курчат, каченят і гусенят.
Ми мандрували лугами, мочарами й лісами, ласували заячою капустою, суницями, грициками, смоктали сік зі стебел, нектар з кульбаби, чебрецю та різних квіток, навіть не задумуючись про те, що всі ці ласощі могли обцюняти зайці, собаки й коти.
Ми запихали стебла в мурашники і, коли їх мурашки покусали, облизували смачнющу мурашину кислоту.
Ми не любили яблук і черешень зі своїх садів, трускавки на чужих дачах смакували нам дужче за свої. Ми просто мусили закрадатися в сусідські сади, а то й навіть їхати на роверах в село і там драпатися на високі черешні. Інколи нас ловили і били кропивою. Ми крали колгоспну конюшину, сіно, буряки і капусту для кріликів. А бувало, що за ті свої наскоки діставали порцію солі в дупу. То колгоспний сторож стріляв зі своєї старої фузеї. Потім доводилося відмочувати дупу в мидниці з теплою водою.
Ми пили пінки з пива і шампанського, таємно цмулили домашнє вино з бутлів, пробували на смак коньяк, курили скруцлі з сухого листя, з чаю і сіна. Бавилися в індіянців і курили люльку миру – насипали тютюн у ямку в землі, запалювали, пропихали крізь землю соломинки, лягали довкола і курили, не затягуючись, бо не вміли.
Влітку ми купалися в бляшаних баліях, які ще зранку наповнювали водою, щоб вони нагрілися від сонця. Раз на тиждень ходили до лазні. В одній кабінці милися тати з хлопчиками, а в другій – мами з дівчатками. А часом задля економії ще й з сусідськими дітьми.
У нас не було телефонів, тому ніхто не міг нікого попередити про свій візит, та й ми не могли. Двері в нашій хаті завше були відчинені. Сусіди приходили то за сіллю, то за сірниками, то поговорити, то подивитися єдиний на всю вулицю телевізор. Бабуся завше вбирала до телевізора хустину і чемно відповідала на привітання дикторки. Ми знали, що на обід у сусідів, а вони знали, що на обід у нас. Ми часто ходили в гості й приймали гостей у себе. З сусідами вирушали на пікніки, на річку, на гриби. Ті посиденьки за розстеленою капою з закусками і напоями неможливо зрівняти з теперішніми фуршетами.
Купаючись в озерах і ріках, ніколи не боялися ненароком заковтнути воду. В річці могли киснути годинами. Ніхто тоді не думав про те, що у тій воді можуть бути якісь небезпечні речі – сики водяних щурів, корів і коней, бруди з помитих машин. Ми запихали руки в глибокі нори під берегом і ловили риб і раків, не боячись, що якась холєра нас хапне за пальці.
Ми любили спати в садку на розкладачках разом з котами. І комарі нам не докучали.
Ми вибігали роздягнені взимку на мороз і качалися у снігу. Хотілося застудитися, лежати в теплій хаті і не ходити до школи. З цією світлою метою ми вдихали морозяне повітря на повні груди і їли сніг. Правда, сніг ми їли й просто так, без бажання застудитися. Сніг нас не брав. Поверталися ми з санок і нартів мокрі, як хлющ, часом з зашпорами у пальцях.
Ми всі страшенно любили хворіти на застуду. Але це щастя траплялося рідко. Тому таємно нагрівали градусника в гарячому чаї. І з насолодою потому пили настій алое з медом і чай з трав, мужньо терпіли гірчичники і не менш мужньо сьорбали гаряче молоко з содою і маслом.
Ми стрибали з дерев, з повіток і хлівів з парасольками або без. Гойдалися на гілках і молодих деревах, переходили, зажмурившись, вузенькі кладки. Ми не боялися ні висоти, ні глибини. Цей страх прийшов значно пізніше.
Ми провалювалися під лід і у вигрібні ями, падали на паркан з ровера, роздирали колючим дротом руки, ноги й обличчя.
Ми тягли з хати старі лахи, коли чули торохтіння возу лахмітника. А він нам давав за них глиняні свищики. Ми обступали точія ножів і слухали, як диркотить його станок. Ми визволяли з кліток собак, яких упіймали гицлі.
Ми любили велелюдні ярмарки за містом. Одного разу мені дали батьки три карбованці, щоб я купив собі якісь ласощі, а я купив поросятко за три гривні. Разом з мішком. І треба було бачити, як я ніс того кувікаючого лантуха на плечах, вбраний у чистеньку білу сорочечку.
Ми робили збитки – перетягали вечорами вулицю нитками, серед ночі кидали кицьку у чиюсь відчинену кватирку, забивали цвяхами фіртку, писали на парканах «Фантомас» і чіпляли до авт бляшанки, аби вони торохтіли. Ми запихали соломинки жабам в дупу і надували їх.
Ми мали дитинство, якого тепер не має ніхто.