Як відомо, вперше в новітній історії України статус недоторканності депутати отримали з ухваленням Конституції 28 червня 1996 року. Нагадаю, що в червні цього року ми відзначали 20-річчя Конституції України.
Отож, в Основному Законі, незалежно від тих змін, які вносилися до Конституції, досі залишилась стаття щодо депутатської недоторканності. Вона звучить так: "Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність. Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп. Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані" (ст. 80, розд. IV Констиуції України).
Фактично, одразу після ухвалення Конституції низка експертів поставила під сумнів необхідність такого надсерйозного захисту народних депутатів, і вже тоді багато фахівців висловлювались або за ліквідацію недоторканності взагалі, або за обмеження її так званим парламентським імунітетом.
Свого піку ця боротьба досягла у 2000-му році, коли Л. Кучма ініціював всеукраїнський референдум, де одне із запитань було присвячено недоторканності. Нагадаю, за результатами всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 р., на запитання "Чи згодні Ви з необхідністю обмеження депутатської недоторканності…?" позитивно відповіли 89% громадян. Можна довго говорити про недемократичність проведення цього референдуму чи використання адміністративного ресурсу, але цілком очевидно, що цифри, які свідчать про несприйняття суспільством депутатської недоторканності, реально відображали настрої суспільства на той період.
Власне, після того кожна парламентська виборча кампанія супроводжувалась тим, що одна, дві чи більше політичних сил брали на себе зобов’язання, прийшовши до парламенту, ліквідувати депутатську недоторканність.
Найвиразнішою в цьому сенсі кампанією за останній період стала кампанія блоку "Наша Україна – Народна самооборона"(НУНС), лідери якої за ключове гасло на виборах 2007 року взяли саме необхідність скасування депутатської недоторканості та привілеїв. Нагадаю, перша п’ятірка НУНС виглядала так: Юрій Луценко, В’ячеслав Кириленко, Арсеній Яценюк, Анатолій Гриценко, Микола Катеринчук. Загальновідомо, що після обрання до парламенту про цю вимогу "забули"…Нова хвиля боротьби з депутатською недоторканністю нагадала про себе в часи президентства В. Януковича і була предметно реалізована же в законопроекті президента П. Порошенка.На сьогодні виникла парадоксальна ситуація, коли, фактично, немає жодної політичної сили, яка виступає проти ліквідації або обмеження депутатської недоторканності. Натомість голосування щодо направлення до Конституційного Суду та попереднє схвалення цього рішення, по суті, сьогодні законсервовані в парламенті, і цей процес зупинений.
Враховуючи те, що привид дочасних виборів ходить над країною, зокрема, над парламентом, було би важливо зробити все, щоб знову не був використаний міф про "непримиренну боротьбу" політичних партій з депутатською недоторканністю (зрозуміло, в разі, якщо за них в черговий раз проголосують виборці). Виборчу кампанію варто перетворити на боротьбу реальних програм, перш за все, в соціально-економічній сфері розвитку України, а не на боротьбу міфічних тем, однією з яких вже стала 20-річна боротьба з депутатською недоторканністю.
Тому я пропоную нинішньому парламенту нарешті завершити процедуру розгляду змін до Конституції в частині недоторканності. Незалежно від того, чи набере парламент 300 голосів, чи ні.
Цей процес має набути завершеності, щоб суспільство дізналося, які політичні сили в нинішньому парламенті проголосували за зняття депутатської недоторканності, а які побоялися це зробити.
Це дасть можливість нам спростити життя і деміфологізувати наступну виборчу кампанію. У всякому разі, ті політичні партії, які зараз не проголосують за зняття депутатської недоторканності, хоча би з моральної точки зору вже не будуть піднімати це питання під час виборів. І це вже позитив, бо вони будуть змушені говорити про більш реальні та актуальні проблеми.
Отож, переконаний, що нинішній парламент, враховуючи обіцянки своїх лідерів (а це означає – обіцянки усіх партій, усіх теперішніх народних депутатів), зобов’язаний повернутися до теми ліквідації депутатської недоторканності і нарешті завершити цей процес – або позитивно, або негативно.