Ми ледве звикли до думки, що вижили у першу хвилю війни, і не певні, що нас не порішить друга. Поки ми були там, вони були тут, і говорили нам з-за спини - хтось же повинен боротися у тилу, поки ви тримаєте фронт.
Ми повернулись, ми бачимо, що боротьба в тилу програна - ті, хто вбивав на на Майдані, а потім тікав, ховався і боявся подати голос в 2014му, знову по-хазяйськи посміхаються з телеекранів. А ті, хто клявся боротися з ними, мають такі ж хороші автомобілі й посади, сидять поруч з ними в одних студіях і говорять, говорять, говорять. Свого часу вони пішли на вибори, а не в окопи, і тепер дружать з нашими ворогами більше, ніж між собою, а ми їм потрібні лише для плакатів. Нам дивно, наскільки правдивою виявилась проза Ремарка, наскільки далеким і сліпим виявилося суспільство в час війни.
Але нічого, ми вже повернулися. Чекайте змін.