Бо навіть я, взагалі не політолог, розумію, до чого був закид через Пінчука і чого нам слід чекати далі.
Ідеї "м'якої капітуляції" вкинуті не для того, щоб відразу їх реалізувати, а щоб зробити цю тему дискусійною. А коли ситуація "відстоїться" – почнеться на всіх каналах (у Пінчука і на інших, які завжди були антиукраїнськими) акуратна дискусія, як будувати відносини з Росією, виходячи із real politik.
Говоритимуть, добре це чи погано. Які тут можуть бути варіанти, обговорюватимуть пункти (це вже почалося). Будуть жорстко сваритися. І навіть якщо обговорення піде в цілому в критичному тоні, мета зрадників на даному етапі буде досягнута. У той час, як ці ідеї треба не обговорювати, а відкидати відразу, вирізати з тіла пристойних дискусій, як злоякісну пухлину, інакше вона дасть метастази у суспільній свідомості. Грубо кажучи, на пропозицію так чи інакше "продати матір або дитину" потрібно не відповідати уточнюючими запитаннями, навіть не обуренням, а одразу спускати зі сходів. Щоб іншим не кортіло. Нас натомість професійно втягують у цей ганебний діскурс.
Побачите, що почнеться у новому році. Знайдуться і "незалежні російські інтелектуали", які раптом захочуть співпрацювати з українцями у виробленні "дорожньої карти". А так звана "здорова частина суспільства України", як її називає Ходорковський, підтримає "цю дуже важку, але необхідну в сучасних умовах розмову", яка насправді передусім має на меті знищення України, що народилася на Майдані, її повернення під крило Росії за "планом Б" путінського сценарію. І це буде реальна зрада, тут нічого "розганяти".
Але дехто чомусь вважає і переконує інших, що все само розсмокчеться – варто лише помовчати, не помічати. Не знаю, звідки у людей такий позитивний досвід. І чи щирі вони? Мій досвід свідчить, що будь-яка проблема, якимось чином пов'язана з Росією, ніколи не зникає сама, а найгірші політичні прогнози зрештою збуваються.
Вкрадлива пропозиція українцям виконати бажання Путіна, озвучена медіа-олігархом (з яким напевно згодні і багато його "колег по цеху"), – це, вибачте, не нежить. Ігнорувати колабораціонізм у країні, що воює, тим більше колабораціонізм серед людей, близьких до влади, – це як чекати, що рак пройде сам, якщо про нього не думати.
Таким чином, після довгих розмов, в один прекрасний день ми самі не згледимося, як питання з "продажем матері" вже буде принципово вирішене. І нам скажуть: "Це real politik, ось так склалося, і не треба кричати зрада, а треба радіти довгоочікуваному миру і думати, що робити для України далі..."
Але буде пізно. Бо переможені, особливо морально, ніколи нічого не вирішують.