Відразу, як і варто було чекати, ціла армія московських сайтів та телеканалів кинулися ширити такі омріяні картинки.
Що ж, наші нацики разом з поциками постарались на славу. Якщо Москва замовила антисемітизм, то замовлення було виконане, хоч і доволі бездарно.
Антисемітизм в Україні потрібен не так для самої Москви, як для Європи, аби там нарешті побачили, кого так хочуть запросити до свого гурту. І це при тому, що насправді антисемітизму в Україні, не інспірованого ззовні, нема. Його більше є в Росії, у Польщі, у Франції, але не в нас.
Смолоскипові походи з усілякими нацистськими аксесуарами – звична річ і для Росії, і для Німеччини. Однак там ніхто собі з того великої мороки не робить.
Не так у нас. Деякі активні блогери на Фейсбуку своїм пильним оком помітили дуже загрозливий антисемітизм в Україні.
Можливо, їм цього просто хочеться, бо лише недалека людина не здогадується, хто за цими примітивними лозунгами стоїть.
Та, зрештою, в чому полягав той антисемітизм? У тому, що Святослав розгромив Хазарський каганат?
А до чого тут семіти? Хазари були семітами? Лише невелика частина правлячої еліти сповідувала іудаїзм, мова була тюркською, писемних пам'ятників не збереглося.
Ні, я розумію, про що йшлося провокаторам і чому саме мусів вигулькнути Хазарський каганат, але з цього скоріше можна посміятися, як вбачати якусь загрозу демократії.
Адже з одного боку в нас роздувають антисемітизм, а з другого ширять відомості про єврейське походження геть усієї правлячої верхівки навіть вкупі з Тягнибоком. А недавно з’явилися звістки про єврейське походження самого Бандери.
Люди, які стоять за роздуванням третього Майдану, за новою революцією, за незламною летункою Надею, за Львівською народною республікою (домен їхнього сайту у Санкт-Петербурзі), за фальшивими колективними листами українських підприємств із закликами наладнати економічні контакти з Росією, за свинячою головою в уманській синагозі, за верхівкою Свободи і Правого сектору – ті самі. Міняються тільки вивіски, гасла і обличчя чи то пак мармизи.
Десять років я публікував щотижня свої статті на сайті tsn.ua. А ось уже місяць, як не публікую.
Причина проста – мене дістала цензура, якої ще кілька років тому не було. Але з часів Майдану з’явилася, і, в результаті, окремі мої статті там відмовлялися публікувати під якимись надуманими приводами. Частіше пояснювали неактуальністю. Але правда була інша.
Ті статті я потім без проблем публікував деінде. Отже, не з актуальністю були проблеми. Тоді з чим?
А власне з тим, про що я написав трохи вище: зі Свободою і Правим сектором.
Про те, що згадувати Медведчука незлим, тихим словом заборонено, мене попередили й раніше. Бо Медведчук нібито просто володіє певним відсотком акцій ТСН. І одного разу моя стаття, де я його згадав, провисіла на сайті не більше години.
Але з Медведчуком річ зрозуміла. Якщо він пан-хазяїн, то має право вимагати до себе поваги.
Але незрозуміла інша річ. Чому я не міг нічого критичного написати про верхівку Свободи чи Правого сектора?
Тут мушу уточнити для дуже недалеких читачів, які почнуть мені тицяти Майданом і фронтом, що я веду мову не про простих членів цих організацій (і навіть не про згаданого Тягнибока), а про верхівку. В тому числі і про відкомандированого з Росії товариша Бичкова. Який прибрав псевдо Скоропадський.
Отже, для мене було давно ясно, хто стоїть за всіма тими провокаціями, які так радо потім ширило російське ТВ. Згадайте побиття директора Першого Національного. Картинка вигулькнула в ефірі Рос-ТВ буквально за лічені хвилини, як, зрештою, і всі інші подібні примітивні акції.
До чого я тут веду? А до того, що для мене є незаперечним тісний зв'язок Коломойського та Медведчука з Правим сектором, а раніше зі Свободою. От у них і треба питати, чому в Україні демонструють антисемітизм, а не вдавати дурника і роздувати обурені щоки.
Росія з часу Майдану старанно витворює для своїх громадян непривабливу картинку життя в Україні. Тут і хунта, і фашисти, і злидні, і відсутність жодних надій на безвізовий режим, і жорстока залежність від Америки та МВФ. А з другого боку – розкриті щирі сусідські обійми, бо ми ж «адін народ» і «нам била харашо вмєстє».
Інколи, щоправда, хтось із кремлівських клоунів зривається з ланца і верещить про негайну ліквідацію цього незрозумілого псевдодержавного утворення, ба навіть знищення більшості населення та приєднання Західної України до Польщі, бо тамтешнє населення вже й так не виправити.
Але клоуни на те і клоуни, аби випустити пар, дати змогу їхнім господарям промоніторити реакцію, а потім здутися.
А загальний тон російської пропаганди зараз доволі одностайний: нам знову треба жити разом. Тому навіть хунта і фашизм уже потроху відійшли набік. В новорічному «огоньку» мадам Бабкіна у своїх мордовських нарядах зображала Росію, а співак, схожий на Порошенка та ще й у хрущовській псевдовишиванці, – Україну. Весь їхній співочий діалог власне й зводився до одного. Росія: за що ти мене не любиш, я ж для тебе стільки добра зробила, захищала, газ давала, нам було разом так добре, на Заході тебе ніхто не чекає.
Відповідь України була настільки примітивна і тупа, що це викликало у слухачів заслужений сміх, бо фактично жодних суттєвих причин для того, щоб не жити знову разом, клоун, який вдавав Порошенка, не висловив.
Але в «прастова русскава мужичька» цей дует під олів’є з «баяришніком» міг викликати тільки сльози «умілєнія», як і у тієї мавпи з СТБ, що на Новий рік слухала Путіна і пила за «русскіх».
Після відомого листа Пінчука уже й не дивно, що саме на його каналах процвітала ця московська вата.
І тут я наблизився до дуже делікатної ситуації. До того, в чиїх руках українські телеканали.
Але на цю тему я хотів би почути думку тих, хто дуже серйозно вбачає в Україні антисемітизм.