Він буде надскладний для України, бо відображатиме нові реалії міжнародної політики:
1) Міжнародні договори та гарантії не працюють. Вони, в принципі, ніколи не працювали, якщо їх не підпирали інтереси держав, але зараз через переформатування світової карти інтересів їх вартість взагалі мізерна.
2) Ні на кого не можна буде покладатися. А тому Україна має без посередників стати активним учасником всіх міжнародних заходів, форумів, переговорних груп. Вибір простий – або ми захищаємо самі свої інтереси, або про ці інтереси ніхто не чує.
3) На рівні риторики необхідно відмовитися від дихотомії «зрада – перемога». Цей поділ шкодить внутрішній політиці, і він вбивчий для дипломатії. Можна допускати дискусії на самі різноманітні теми (нові формати Мінського процесу, «стіна з окупованими територіями», «план Пінчука», всеукраїнський референдум (будь-які питання)).
Червона лінія, яку не можна переходити
– європейський цивілізаційний вибір та питання ідентичності. Все решта (часові рамки, терміни, партнери, інтереси, економіка) – предмет прагматичних маневрів. Якщо щось видається неприйнятним зараз, пізніше можна буде від цього відмовитися. Як наприклад захід відмовився від зобов’язань по Будапештському меморандуму.
4) У міжнародній політиці політика країни має бути одна. Винесення внутрішніх політичних дискусій на міжнародний рівень неприпустиме.
5) Не має бути ілюзій - дипломатія не приносить мир. Вона лише дає час на створення армії. І якщо армія створюється, будь-які маневри дипломатії можна вважати успішними.