Сьогодні наштовхнувся на пост Олександр Верголяс про творця економічного дива в Сінгапурі Лі Куан Ю. І факти, які виклав Олександр мене на стільки вразили, що я вирішив прочитати більш детально про цю історично постать. Тим більше, що в нас багато політиків дуже часто люблять апелювати до «Сінгапурського економічного дива». А написав Олександр, зокрема, про таке:
- Реформування Сінгапуру відбувалося не за один рік, а мінімум за 20.
- Лі Куан Ю безперервно правив 31 рік.
- Він повністю знищив політичну опозицію та заборонив критикувати владу.
І дійсно, вивчаючи інформацію про легендарного прем’єр-міністра Сінгапуру, я знайшов багато такого, від чого в наших опозиціонерів та активних громадян (я не ставлю знак «=» між цими категоріями громадян) волосся стало б дибки по всьому тілу.
Так, дійсно, Лі Куан Ю зробив диво. За перші 20 років його правління ВВП Сінгапуру зросло в 15! разів. Але як йому це вдалося?
Коли він, відмінник кращих юридичних шкіл Британії, прийшов до влади, то він відчував, що йому доведеться пройти великий, довгий та важкий шлях. Але під час свого управління він зрозумів, що йому на заваді стають політичні опоненти, які роблять все для того, щоб налаштувати проти нього людей та відсторонити від влади. А налаштовувати було дуже просто. В постколоніальному суспільстві революційні ідеї Лі Куан Ю сприймалися в штики. Чого тільки вартувало введення податку на дітей. І Лі Куан Ю розпочав репресії.
З початку він задушив свободу слова в країні. "Свобода преси, свобода ЗМІ, повинна бути підпорядкована першочерговим потребам цілісності Сінгапуру", - говорив Лі. Одразу після цього він підпорядкував собі всіх силовиків та всі суди, розпочавши репресії політичних опонентів. «Мені в житті доводилося робити жахливі речі, садити людей у в'язницю без слідства» - говорив Лі, «Я не стверджую, що все, що я робив, було правильним, але все було зроблено заради благої мети» - додава він.
Розібравшись з політиками, Лі взявся за кримінал – «У нас є смертна кара. Але якби у нас не було смертної кари, а ми великий міжнародний центр, ми б стали центром світової наркоторгівлі, і наркотики поширилися б і в нашому суспільстві».
Потім за корупцію: «Неминучість покарання - перший стримуючий корупцію фактор. Другий фактор - це зарплати, які повинні відповідати ринковому рівню. Ми орієнтуємося на доходи десяти відсотків найбільш високооплачуваних людей, оскільки якщо наші чиновники не входять в саму високооплачувану верству, то навіщо вони уряду?»
Потім почав перевиховувати громадян. Сінгапурців вчили як бути ввічливими, як бути менш гучними, що треба спускати після себе воду в туалеті і що погано жувати жувальну гумку. У місті не було жодного графіті, тому що уряд постановив, що їх бути не повинно. "Нас називали нацією нянечок, - якось сказав Лі в інтерв'ю Бі-бі-сі. - Але в результаті ми сьогодні краще вміємо себе вести і живемо в більш приємному місці, ніж 30 років тому".
Подобається це комусь чи ні, але таким був шлях Сінгапуру. Рекомендую всім пошукати в Інтернеті більше інформації про ті події. Вони реально варті уваги. А тепер питання – чи дозволять сьогодні Україні піти шляхом Сінгапуру? Суспільство? Західні партнери? Зовнішній ворог? І чим взагалі ми можемо поступитися заради стабільного економічного зростання? Залишу ці питання без власної відповіді, щоб не нав’язувати свою думку. Хай кожен сам для себе це визначить.
Все буде Україна!