По-перше - криза довіри. Якщо навіть Савченко виявилась зрадницею, то кому в цій країні можна довіряти взагалі?..
По-друге - розгубленість і відсутність чіткого переконливого плану. Готових діяти вистачає, але - як діяти? Що робити, аби був конкретний результат, чи, принаймні, висока вірогідність результату?..
По-третє - страх. Біль Майдану і війни, російський шантаж, загроза ще більшої хвилі насилля, яка змушує вагатися найвідчайдушніших, а пересічних спонукає до останнього сподіватись, що все розв'яжеться саме собою.
Це - головні причини реакції та промосковського реваншу.
(Вчора з Лук'янівського СІЗО випустили злочинця, який під час революції видавав тітушкам зброю та набої. Я знав, що це відбудеться, друзі мене кликали під ворота тієї тюрми, аби разом якось вплинути, завадити, та я просто не знайшов у собі сил. Безсенсово, к*рва. Не випустять сьогодні - випустят завтра, у них часу вдосталь, а ми не зможемо щоразу збирати натовп.)
Отже, нам потрібні нові лідери, переконливий план, і міцні нерви. Вміння грати на межі, готовність створювати загрози для ворогів не менші, ніж ті, якими вони лякають нас. Це дає шанс для рівних торгів і поступового вигризання шматків з їх вже порепаного моноліту.
Або ситуація має стати настільки нестерпна, що відчай перевищить наш страх. І буде вибух.