Природа Ісландії влаштована наче догори дригом - вічний холод з неба, безмірне тепло з землі. Багато води, але геть нема грунту, суцільний камінь. Майже нема сонця (полярне коло, як не як), але високий рівень життєвого комфорту - Гольфстрім тримає клімат, будинки опалюються вулканічним вогнем, комунальні послуги коштують дешево, холодна вода дорожче за гарячу, бо її ще треба остудити. До цього реально важко звикнути: у дворах будинків, під відкритим небом, стоять великі ванни, "хотпоти", в яких постійно гаряча вода. В цих ваннах можна ніжитись хоч під дощем, хоч під снігом. Вікна будинків не по-північному великі, тепло тут ніхто не економить. Ну, і велич природи: кришталеве повітря, скелі, печери, водоспади, гейзери, океан, північне сяйво, місячний пейзаж, - Ісландія дійсно має величезний туристичний потенціал, але мова зараз не про це.
Тут відчуваєш себе на іншій планеті не через космічний краєвид, а через людей, і суспільство, яке вони побудували.
Я давно мріяв вживу побачити знаменитий "скандинавський соціалізм", і ось, нарешті, побачив, на свою біду. Настільки гнітюче враження - додому вертати не хотілося. Хотілося плюнути в бік аеропорту, і хоч сортувальником риби, хоч дитячею нянею, хоч продавцем бургерів лишитися тут; ходити влітку в теплій куртці, відвідувати гарячі бассейни, їсти напівфабрикати, платити величезні податки, висаджувати дерева на дрібний грунт, поважати поліцію, посміхатися незнайомим людям, вивчити ісландську й англійську, і намагатися не перетинатись з похмурими обличчями, на яких ніби штамп стоїть "Східна Європа, бандитизм, війна, міліцейське свавілля, продажна влада, цинічна розпуста і релігійний догматизм".
"Скандинавський соціалізм" - це коли мільйонер, власник водоналивного заводу, який за програмою ООН постачає воду в засушливу Африку, ще підробляє маляром, фарбуючи паркани, і відпочиває у барі з іншими малярами. Це коли не можна залишити малу дитину в машині біля магазину, бо за кілька хвилин поруч буде поліцейський, який поставить тебе на облік у службу в справах дітей. (Тут не можна ображати дітей!) Це коли по досягненню шестидесяти років держава тобі запропонує купити за півціни затишний будинок поруч із санаторієм, і в будиночку буде кнопка виклику медсестри, а в санаторії будуть безкоштовні процедури, якими ти можеш користуватися до кінця віку. Це коли тобі щомісяця надсилають звіт з податкової, де до останньої крони перелічено, скільки ти заплатив податків, скільки перерахував у пенсійний фонд. Це коли, якщо ти імігрант і сумлінно працюєш тут багато років, чесно платиш податки, то маєш право (вдумайтеся лише!) в будь-який момент ЗАБРАТИ у держави перераховані їй накопичення, і робити з ними що заманеться. Але ніхто з імігрантів цього не робить, бо вкладати гроші в соціальну структуру Ісландії на порядок надійніше, безпечніше і вигідніше, ніж у будь-який бізнес наших рідних бантустанів, де тебе обдеруть, кинуть, і добре, якщо не прикопають.
Величезна довіра до держави, 97% безумовної довіри до поліції. Якась обеззброююча довіра один до одного. Тут на всю країну живе трохи більше трьохсот тисяч людей - ледве стільки, як в Херсоні. На ізольованому острові вони всі, в тій чи іншій мірі, родичі один одному (окрім імігрантів, яких тут тисяч тридцять); є навіть спеціальний сайт, де зареєстровані всі ісландці, який дозволяє відслідковувати родинні зв'язки, щоб, бува, комусь випадково не запросити на побачення двоюрідну сестру. Всі один одного знають.
Найбільше Ісландія мені нагадує велику комуну. Тут високий рівень емансипації жінок - вони самостійні, самодостатні, займають посади на рівні з чоловіками. В них вільне сексуальне життя - ісландки легко, як чоловіки, згоджуються на секс. Але, на відміну від України, Ісландія не стала меккою секс-туризму, бо ісландки сплять з тим, хто їм подобається, а не з тим, хто платить за них у барі. Моногамна сім'я, у звичному для нас розумінні - екзотика. Зазвичай, жінка має дітей від кількох чоловіків (як і в Україні, будьмо чесні), але всі ці колишні чоловіки, разом з їх батьками - це така собі одна велика родина, яка збирається разом на свята. Іншими словами, сексуальне життя ісландців, по факту, мало чим відрізняється від українського, тільки воно чесніше - нема традиції зраджувати по-за очі, нема звички зображати з себе цноту, нема ревнощів; тут заведено розходитись друзями, і підтримувати хороші стосунки.
Ця країна експортує лише воду, електроенергію та рибу, а живе, як нам не мріється. Всі дні перебування тут ми похмуро ламали голову, як же їм це вдалося.
Ні, справа не в механізмах суспільного контролю за державними структурами. Процес обрання суддів тут значно менш прозорий, ніж в Україні, але місцеві судді не будують палаців у Криму. Ні, справа не в жорстких законах, які треба дисципліновано виконувати - закони тут м'які, і трактують їх часто вельми широко, але завжди на користь справедливості. Ні, справа не в менталітеті - історичний менталітет вікінгів всім відомий. Ми довго думали, і нарешті, прийшли висновку, що справа - в суспільних цінностях, які вони прийняли десь у другій половині ХХ сторіччя. Весь "скандинавський соціалізм" - це наслідок того, що в них заведено просто по-людськи відноситись до інших людей. По-людськи ставитись до слабших - до дітей, до мігрантів, до всіх меншин. З цього випливає людське ставлення держави, людське ставлення бізнесу, людські відносини в сім'ях, і взаємна довіра.
Чорт забирай, існує ж світ, де не заведено жерти один одного.
...Ладно, ми вже вдома, в Україні. Принаймні, тепер стало ясніше, з чого починати, аби щось подібне побудувати й тут.