Я була однією із тих журналістів «5 каналу», які, як сказав сьогодні Порошенко, зробили революцію у 2004 та 2014. У 2004 нас було не більше п’яти. Ми цілодобово мерзли на Майдані в «трубі», ночували на каналі. Я пам’ятаю, як приносила квіти під Банкову, як потрапила в замєс із Беркутом. Як лізла туди, куди 19-річній дівчині не варто було і ногою ступати. Ми жили ідеєю, ми мріяли, ми сподівалися.
У 2014 я поїхала на фронт, так само, як і більшість журналістів 5 каналу. Ми витягали людей з підвалів, потрапляли під обстріли градами, на моїх очах гинули люди - отак, миттєво, як згасає свічка і хлопець вмить холодний. Я пила горілку від страху і блювала щоразу, як згадувала ті трупи, ті обстріли - звільнення Лисичанська, окуповане Дебальцево, Щастя та 32 блок-пост...
Ми робили це не для Порошенка, який би зараз, стоячи на сцені на дебатах, прикривався нашими спинами за те, що не продав, як обіцяв той канал. Бо він, мовляв, зробив 2 революції.
Ми робили це, у 2004, так і потім - щиро. Ми виконували свою роботу. Ми жили мріями про те, що в цій країні можна щось змінити. Ми, по-своєму, романтично, недолуго, але як могли міняли її. Ми вірили.
....
А тепер ще історії. Про розбиті мрії та невиконані обіцянки.
У 2005 році після помаранчевої революції Порошенко та ще четверо журналістів, в тому числі я, сиділи в одному з ресторанів в центрі Києва. Ми вимагали зміни менеджменту. Ми хотіли чесних правил. Ми хотіли, щоби замість наживання на журналістах, гроші йшли на розвиток каналу Чесних новин. Петро Олексійович заглядав нам в очі і обіцяв виконати всі вимоги. На додаток ще й пообіцяв гелікоптер, нові ПТСки та український CNN. Ми повірили. Бо не можна була руйнувати інформаційний символ революціі. І тоді скандал вдалося загасити. Хоча канал втратив одного з найкращих своїх журналістів - Roman Skrypin. Йшли роки. Замість гелікоптера на українському CNN з’явився принтер, поремонтований туалет і пофарбовані перламутрові стіни в коридорі.
2014 рік. Після другої революції гідності Порошенко стає президентом і обіцяє продати свій бізнес. Журналісти 5 каналу хочуть змін. Хочуть нові правила. Вимагають нарешті білу зарплату. Хочуть соціальний пакет і нормальні умови праці, враховуючи роботу в гарячих точках. Петро Олексійович обіцяє. Але..
Я йду з каналу на «Громадське» і на першій же прес-конференції отримую від Президента зухвале «на 5-му тебе дивилися більше»
Пройшло 5 років, як я не працюю там. В моєму житті багато води утекло. Але я продовжую систематично отримувати на свою адресу випади накшталт цього скріншоту коментаря від шеф-редактора каналу. Будь-який мій пост проти Порошенка супроводжується кононадою гівна від порохоботів. Причому в різних образливих формулюваннях. А в особисті пачками отримую з десяток повідомлень про проститутку, «сдохни тварь» й інші «лестощі».
Для чого я? Це все історія не про канал. Не про журналістів і не про мене особисто. Це історія про країну. Про ставлення до неї, як до своєї власності, а до людей, як до кріпаків.
Люди, на жаль не змінюються. Жодні уроки в житті, навіть дрібні, нічому їх не вчать. І я не написала би все це зараз. Бо вважаю, що кожна людина - кожна (!!!) - має право на каяття. Якщо воно щире і не на публіку. Якщо помилки враховані. Якщо, якщо...
І всю кампанію я намагалася спостерігати осторонь, ховаючи в кошик сотні гнівних постів. Але сьогоднішній день мені довів, що люди таки не змінюються.