6 вересня 2000 року вбили журналіста Георгія Гонгадзе. Замовників вбивства досі не встановлено.
На Луганщині є свій Гонгадзе – журналіст Петро Шевченко, якого було вбито 11 років тому. 13 березня 1997 року його знайшли повішеним в Києві, поблизу аеропорту "Жуляни". Слідство спустили на гальмах. Ані вбивць, ані замовників не знайдено... Свій Гонгадзе є і на Донеччині: 7 липня 2001 року було насмерть забито битами тележурналіста Ігоря Олександрова...
І це лише найбільш резонансні події.
Абсолютно неможливо підрахувати, скільки наразі тиснуть на журналістів за допомоги адмінресурсу та "телефонного права".
Так, наприклад, на сайтах informator.news, enigma.ua та blogs.korrespondent.net та ютуб-каналі "ВБТ" виходили мої матеріали щодо доцільності витрачання державних коштів на так звану "відбудову" зруйнованої війною інфраструктури Донбасу. Крім того, піднімалися питання щодо призначення на посаду голови Луганської ОВЦА В. М. Комарницького та О.Козловського – екскерівника Управління СБУ в Луганській області. З вересня 2018-го останній очолює Департамент оперативної підтримки Національної поліції при Міністерстві внутрішніх справ України.
За дивним збігом обставин саме ці сайти були заблоковані на підставі рішення скандального судді Печерського районного суду Києва Сергія Вовка, а на YouTube зникає канал "ВБТ".
Сьогодні важливо пам'ятати, що за новим демократичним популізмом криється та сама стара влада: цинічна, нахабна, брехлива. Можна списувати це на "пережитки", але коріння проблеми сягає глибше. При владі залишилися ті, хто безсоромно відхрестився від своїх вчорашніх ідеалів і прийняв нові, аби тільки лишитися при владі.
Час відкинути дрібні суперечки і подивитися правді у вічі: сьогодні влада затикає рот журналістам, завтра заткне рот всім нам. Сьогодні вони намагаються приспати нас балачками про демократію, а завтра загине новий Гонгадзе... Їхня сила – в нашій нерішучості, готовності терпіти новий глум, покірно віддавати останню копійку.
Справедливість є, за неї варто боротися!