І хоча зараз Путіну приписують незвичну йому "політичну масть", він не є ні комуністом, ні фашистом. Путін – це бос національної мафії. Звичайний злодій зі світоглядом, котрий сформований багаторічним перебуванням в терористичному КГБ/ФСБ.
Його безмежну владу не обмежують ні в чому ані конституція Росії, ані Державна дума. Він не боїться виборчої скриньки, ні зміни уряду.
Єдине, чого він дуже опасається, то це повстання народу. Росіяни – як активний вулкан, який лежить у спокої роками, але ніхто не може точно визначити, коли чекати на його виверження.
Можливо, що Путін вже чує його гуркіт. І це не дивно. Адже путінізм перекрив можливість російському народові зайняти своє гідне місце в людській цивілізації. А політична марка "Путін" – давно застаріла".
За всю свою історію Росія ніколи не керувалася компетентною владою, яка б запровадила демократичне управління.
Після умовно ліберальних хрущовської "відлиги" і "перестройки" Горбачова завжди відбувався "відкат" до порочної автократії, яка швидко демонтовувала ті невеликі здобутки, що уявлялись, як перемога лібералізму.
Тому, навіть, після того, як росіяни можуть усунути Путіна від влади, немає жодної гарантії на те, що "інший Путін" не буде готовий зайняти його місце.
Хоча перехід від путінізму до чогось більш близького до демократії був би дуже бажаним не тільки для російського народу, а й всього світу.
Але демократію неможливо сформувати за один день на обломках тоталітарного режиму. Досвід правонаступника СРСР – Російської Федерації є цьому наглядним прикладом.
Тому не варто виключати того, що під час відходу від влади, Путін чи його наступники можуть перетворити Червону площу на російську площу Тяньаньмень.
Це може відбутися у тому випадку, якщо кремлівцям не вдасться зірвати об’єднання опозиційних сил навколо політичної постаті, яка зможе повести за собою повсталий народ.
Тоталітарні шаблони Путіна добре відомі: залякування, арешти, наїзди, вбивства політичних опонентів, озброєні "зелені чоловічки" і нестримне бажання оголосити зоною "російських інтересів увесь світ".
Не дивлячись на те, що в російського диктатора "слабкі руки", коли економіка Росії складає лише 1/20 американського ВВП, Путін готовий вступити в гонку озброєнь з США і Заходом, з наперед визначеними для нього негативними результатами.
Ледве не щодня з Росії надходить інформація про техногенні катастрофи. Але не менш катастрофічна ситуація в економічній і соціальній сферах.
Не говорячи вже про катастрофічну ситуацію з ліками, не доступні для бідних прошарків населення продукти і послуги та можливість отримати дітям малозабезпечених взагалі вищу освіту.
Водночас, Росія маючи економіку, яка є меншою ніж у Великої Британії, меншою ніж у Німеччини, меншою ніж у Франції, меншою ніж у Італії, і при цьому військову машину непропорційно велику своїм національним статкам, хоче стати головним гравцем на міжнародній арені, не маючи для цього жодних підстав.
Нині Росія наближається до ситуації, коли Москва може взагалі втратити здатність контролювати регіони, і вони демонстративно будуть ігнорувати вказівки з центру.
А це може призвести до хаосу в управлінні Російською Федерацією, не говорячи вже про корупцію, яка роз’їдає цю країну з середини.
Наразі Росія є не наддержавою, за яку так настирливо хоче видати її Путін, а країною-катастрофою, що добровільно прагне прискорити свій неминучий розпад.
Чи переживе путінізм Путіна? Це питання є дуже важливим для розуміння того, яким може бути розвиток Росії в постпутінські часи.
Оскільки реваншизм-шовінізм, який прийшов на заміну марксизму-ленінізму часів СРСР, помножений на криміналізацію державної влади, не дасть можливості ліквідувати ті "міни" сповільненої дії, котрі так щедро були закладені Кремлем в підмурівок пострадянської держави.
Зміну "еліт" не вдасться провести одномоментно, а це означатиме, що гідра путінізму продовжуватиме проростати вже від новим обличчям. Видаючи себе за нову російську демократію, як це вже відбулося свого часу під час правління президента Бориса Єльцина.
Тому на Заході мусили б дуже критично поставитися до "нових демократів" постпутінських часів.
І прив’язати економічну і технологічну допомогу Росії до жорсткої умови відмовитися повністю від важкого вантажу реваншистського минулого.
Пам’ятаючи про те, що Москві вже раз допомогли після розпаду СРСР, і вся нинішня агресивна політика Путіна є похідною непродуманого витягування Росії з економічної прірви.
І не існує жодних гарантій того, що в постпутінські часи в Кремлі не повернуться до колишнього експорту тероризму по всьому світу та захоплення чужих територій, як це раніше відбулося з Україною, Грузією і Молдовою.