З одного боку, нас явно намагаються повернути на орбіту «русского мира», адже:
- українські війська відводять подалі від лінії фронту;
- Зеленський не робить жодних заяв, які можуть не сподобатись російському диктатору;
- Портнов не сидить, а спілкується з оточенням президента і відчутно впливає на українську політику;
- РПЦ залишає за собою усі ключові позиції в Україні, тобто обидві лаври і всі найбільші церкви центральної, північної та південної України;
- Вся медіагрупа Медведчука спокійно промиває мізки довірливих українців;
- Замість того, щоб сидіти на лаві підсудних, Коломойський розказує на весь світ, що він продасть Україну за 100 мільярдів росіянам.
З другого боку, росте соціальна напруга. ФОПи протестують проти змін до податкового законодавства, аграрії – проти ринку землі, вчителі – проти економії на освітянах…
І, як вишенька на торт, правоохоронці починають репресії проти опозиційних політиків та активістів, і блокують розслідування злочинів проти активістів Майдану. І коли? Напередодні річниці…
Очевидно, що дуже скоро це виллється у новий сплеск народного гніву. І лише два фактора стримують народ від того, щоб змести зе-режим. Перший – це російська загроза. Кремль неодмінно скористається новим моментом нестабільності у Києві, щоб продовжити свій наступ або спровокувати кровопролиття на досі мирних територіях країни.
Другий – це загроза повторення ситуації із контрреволюцією, яка відбувається за допомогою інформаційних маніпуляцій та пропаганди у ЗМІ і, відповідно, перемоги явних та прихованих сил реваншу і популістів на демократичних виборах, що призводить до поступового згортання реформ і поразок у зовнішній політиці.
Як обійти ці загрози, якщо революційні процеси знову стануть невідворотними?
Уникнути російської загрози можна кількома шляхами. Для цього дії опозиції мають бути скоординованими і цілеспрямованими. Опозиційні сили мають наперед визначити свої цілі і не займатись взаємопоборюванням. Також чимало залежатиме від поведінки шостого президента. Якщо він дійсно не триматиметься за свою посаду, як обіцяв у своїй виборчій кампанії, це максимально мінімізує всі ризики з боку Росії.
З другою загрозою складніше, однак і тут є кілька рецептів. По-перше, необхідно максимально обмежити рекламу політичних партій та кандидатів, передусім телевізійну, адже саме через телебачення здійснюється найбільша кількість маніпуляцій. Ми маємо перейти від емоційних маніпуляцій до усвідомленого вибору на основі програм та ідеологій. Для цього кандидати повинні працювати у форматах справжніх політичних дебатів та особистих зустрічей з виборцями.
По-друге, необхідно змінити принцип фінансування політичних партій. На моє глибоке переконання, найкращим способом фінансування партій може стати перерахунок відсотку від ПДФО на рахунок конкретної партійної організації, яку підтримує громадянин. При чому щокварталу громадянин повинен мати право змінювати своє рішення. Тоді партії та політики будуть вмотивовані виконувати свої політичні і передвиборчі програми і робити їх реалістичними.
По-третє, необхідно кардинально підвищити якість самих учасників виборчого процесу, тобто виборців і кандидатів. Найефективніше це можливо зробити через заміну виборчого цензу з вікового на інтелектуальний (детальніше про цю ідею – за посиланням), тобто надавати право голосу лише тим громадянам, які мають базові знання з права, економіки, історії, мають здатність до критичного мислення та володіють державною мовою.
Це реально визначати за допомогою національної кампанії з тестування громадян. Доступ до тестування повинен бути загальним для всіх охочих громадян, що робитиме механізм абсолютно демократичним. Подібна практика була застосована у країнах Балтії, що допомогло підвищити якість виборців та їхню лояльність до власної держави.
Отже, новий Майдан – це цілком реальна перспектива, і її не слід боятись, якщо провести роботу над помилками і створити запобіжники, про які я пишу.