Окремо серед представників експертної спільноти України є прихильники виключно контрактної армії, яка на їх думку зможе самостійно виконувати завдання стримування і перемоги в війні із РФ. Але чи насправді контрактна армія є тим рішенням, яке дозволить вирішувати нагальні завдання військового будівництва? Чи не все так однозначно…
Контрактна армія у сприйнятті суспільства
Запит на контрактну армію серед громадян України ніяким чином не пов'язаний із проблематикою ефективного військового будівництва. Відповідні суспільні очікування є наслідками негативних практик 1990-х і 2000-х років в середовищі самих ЗСУ. Як наслідок, рік строкової служби в лавах армії сприймався не лише як безглузда витрата часу для молодої людини віком 18-27 років. Більше того служба асоціювалася із можливими ризиками для здоров’я і життя новобранця через так звані нестатутні відносини.
Звичайно в таких умовах серед населення виник запит на контрактну армію, який би дозволив уникати всіх ризиків і негативних моментів, які пов’язані із строковою службою. А якщо є запит, то є пропозиція. Тим самим різні українські політики все активніше почали включати відповідну обіцянку щодо повністю контрактної армії в свої передвиборчі програми. Дані документи ніколи насправді не були детальною програмою дій в тій чи іншій сфері. Як наслідок, обіцянки контрактної армії не були частиною більш детального плану як це допоможе проводити ефективне воєнне будівництво. В даному випадку як це буде співвідноситися із необхідністю попередити або відбити масштабну російську агресію по всьому периметру кордонів.
Контрактна армія як частина воєнного будівництва
Окрім масового сприйняття проблематики контрактної армії відповідна ідея має своїх прихильників і серед представників української експертної спільноти. В даному випадку цю проблематику розглядають вже як частину проблеми ефективного воєнного будівництва.
Аргументація прихильників виключно контрактної армії для України зводиться до наступного. На противагу нинішній армії змішаного комплектування (контрактники плюс строковики) виключно контрактна армія буде краще спроможна стримати РФ від великої агресії, а в випадку її виникнення нанести противнику відповідний рівень втрат. Виключно контрактна армія, на думку її прихильників, буде краще мотивованою, більше тренованою і краще озброєною. Ці фактори в сукупності і мають сприяти тому, що такі збройні сили краще справляться із ключовим завданням стримування війни високої інтенсивності або перемоги в ній в випадку необхідності.
Така аргументація виглядає переконливою. Але лише без детального аналізу. Так нинішні ідеї переходу ЗСУ на комплектування виключно за рахунок контрактників означають скорочення кількості бійців – із нинішніх 204 000 до 160 000-170 000. Таке скорочення дозволить заощаджені кошти перерозподілити на краще забезпечення тих солдат, які залишаться. Мова йде не лише про фінансове і соціальне забезпечення, а щоб вивільнені кошти направити не на поточне утримання сил (проїдання), а на кращу підготовку і забезпечення військ кращою технікою.
Проте рішення щодо збільшення чисельності ЗСУ до 204 000 бійців було прийняте внаслідок досвіду боїв на Донбасі літа 2014 року, коли виявилося що тодішнього штату в 124 000 бійців не вистачає навіть на локальні інтенсивні бойові дії. В умовах прориву російських батальйонно-тактичних груп і оточення наших бійців в районі Іловайська Генштаб мав лише дві бригади, які із великою натяжкою можна було назвати готовими резервами. При цьому як визнав пізніше Петро Порошенко між Донбасом і Києвом не було ніяких нових з’єднань, які можна було б застосувати в разі більш масштабної російської атаки. Тим самим виключно контрактна армія чисельністю 160 000-170 000 бійців вже не відповідає реальним нашим потребам як показали бойові дії 2014 року.
Проте питання далеко не лише в цьому. Відкритим є питання чи вдасться ЗСУ виключно на контрактній основі стримати можливу агресію РФ. Так по технічному оснащенню Україна може лише по окремим параметрам (кількість сучасних засобів зв’язку, кількість систем розвідки і спостереження на окремий підрозділ) зменшити розрив із армією РФ. Зменшення кількості солдат разом із паралельним збільшенням витрат на ЗСУ не дозволять в кінці кінців вийти на забезпечення якіснішою технікою.
При цьому треба пам’ятати, що ми не можемо збільшувати безкінечно витрати на армію, зважаючи на стан економіки. Витрати на ЗСУ на рівні 3% ВВП (до $5 млрд) в 2020 році є рекордом – збільшення ж витрат в ldf рази може стати непідйомним вантажем для економіки. Так само по рівню тренування нам буде важко на рівних конкурувати із РФ. Єдиною асиметричною перевагою може бути якість керівних кадрів, які переграватимуть російських візаві щодо планування і проведення операцій.
Так чи інакше моделюємо ситуацію початку великої агресії РФ. Відкритим є не лише питання чи зможе менша армія прикрити всі небезпечні напрямки, де росіяни проводитимуть наступ. Проблема в іншому – що має робити Україна в умовах, коли першу хвилю атаки вдалося відбити, сили контрактної армії зменшилися, а наступальний потенціал ворога зберігається?
Гіпотетичні втрати можуть скласти і до 50% персоналу, зважаючи на кратне збільшення як потужності так і радіусу дії засобів ураження за останні 100 років. На сьогодні в Україні існує оперативний резерв першої черги (до 200 000 осіб), які можуть дуже швидко в два рази збільшити чисельність ЗСУ. Резервісти на даний момент кожного року проводять як тренування по загальновійськовій підготовці так і по своїй спеціальності.
Проте відкритим є питання чи вдасться підтримати оперативний резерв на належному рівні в умовах повністю контрактної армії. На сьогодні до резерву записуються як ті, хто пройшов строкову службу або відмовився продовжувати контракт по тим чи іншим причинам. Повністю контрактна армія по суті знищить ці джерела поповнення оперативного резерву – строкової служби не буде, а контрактники будуть менше звільнятися, якщо справді умови служби будуть такі, як це в теорії обіцяють її прихильники. Тому в умовах наявної російської загрози Україні було б доцільно тримати не лише постійно діючу армію, але і відповідний оперативний резерв, який може доволі швидко заповнити прогалини в лавах професійної армії, які утворяться після стримування першої хвилі атаки. Слід не забувати, що росіяни мають війська другого і третього ешелону на додачу до сил, які знаходяться безпосередньо на кордонах України.
Раціональний курс
Прихильники контрактної армії виходять на сьогодні із припущення, що виключно матеріальна складова мотивує солдат підписувати або подовжувати контракт. На жаль поки що приходиться говорити саме про припущення, оскільки немає якогось серйозного системного дослідження серед військових щодо цього питання. Проте може виявитися, що не лише матеріальна, а і нематеріальна складова є вагомими в тому як військові для себе вирішують питання щодо підписання/продовження контракту. І якщо це справді так, то навіть найкраще фінансове забезпечення не мотивуватиме бійців миритися із нематеріальними факторами.
Мова йде про атмосферу в колективі, відчуття власної гідності, достоїнства і значення, належне ставлення із боку старших командирів, можливість розвиватися, зменшення забюрократизованості і необхідності виконувати надмірну кількість паперової роботи, яка займає більше часу чим власне підготовка і тренування. Власне по результатам цього року можна буде робити висновки щодо того на скільки важливою є лише фінансова сторона питання – в 2019 році із додаткових 17 млрд грн. порівняно із 2018 роком 16 млрд грн пішло саме на матеріальне забезпечення бійців. Із іншого боку в 2014-2015 роках українці масово готові були стати на захист батьківщини, коли і мови не йшло про якесь належне фінансове забезпечення.
Як не дивно, але в питанні комплектування Україна могла б орієнтуватися на свого ворога – РФ. Росіяни, маючи більше ресурсів в 8-10 разів, в рамках воєнної реформи зберегли змішаний принцип комплектування військ, збільшуючи частку контрактників, але не доводячи її до 100%. При цьому кількість людей, які уникають строкової служби зменшилася оскільки вдалося зменшити негативні тенденції, які зіпсували імідж строкової служби в 1990-ті і 2000-ні роки. Строкова служба дозволить не лише зберегти джерело для поповнення резерву, але і продовжувати бути майданчиком для тих, хто хоче підписати контракт.
Автор ні скільки не применшує значення професіоналізації служби в збройних силах. На даний етап в військовій справі справді давно вже не період, коли кількість військ є єдиним детермінантом можливої перемоги. Проте здатність доволі швидко наростити кількісний склад ЗСУ не можна недооцінювати і на даний момент. Контрактна армія може виявитися просто замалою для відбиття декількох хвиль наступів чисельно більшої і краще озброєної російської армії. Україні потрібен також оперативний резерв із відповідним переліком військових спеціальностей, який може підсилити за 5-7 днів контрактну армію, яка на той час значно прорідиться, навіть якщо успішно відіб’є першу атаку РФ. А тому краще зберегти змішаний принцип комплектування армії, при цьому покращивши не лише умови контрактної служби, але і строкової служби.
Загалом же не треба сприймати контрактну армію як якесь єдине універсальне рішення, яке дозволить зняти всі перешкоди для ефективного військового будівництва в 2020-2030 роках. Комплектування ЗСУ це важливий, але не єдиний момент успішності військового будівництва – важливими є наявність єдиної доктрини ведення операцій на тактичному і оперативному рівні, належне технічне забезпечення, якісь керівних кадрів. Так само ті чи інші пропозиції необхідно тестувати на декілька кроків вперед. Лише тоді можна гарантувати напрацювання найбільш ефективних рішень.