1. Закон передбачає збільшення розмірів покарання аж до довічного позбавлення волі за повторне вчинення сексуального насильства щодо малолітньої особи.
Ідея таких змін не полягає у банальному збільшенні покарання. Завдання такої норми - ізолювати особу, яка повторно гвалтує малолітніх, від вільного доступу до потенційних жертв. Річ у тому, що позбавлення волі і збільшення покарання, як таке, дійсно малоефективне у випадках крадіжок, контрабанди чи підробки документів. Бо люди, які вчиняють подібні злочини, можуть, як на заході, пройти реабілітаційну програму і виправитись без колонії. Ба, більше, позбавлення волі, не просто НЕ виправляє особу, а навпаки може зробити з неї вже закоренілого злочинця.
Натомість, є така категорія злочинців - серійні вбивці, ґвалтівники дітей (з рецидивом) - яких заради убезпечення нових жертв, просто варто ізолювати в місця позбавлення волі. Треба бути чесним і розуміти, що виправлення там від них ніхто не чекає, мета позбавлення волі тут полягає в іншому - в ізоляції від потенційних малолітніх жертв. Бо, як показує практика, не тільки українська, але й західних країн, особа, яка один раз вчинила сексуальне насильство над дитиною, потім має високу ймовірність рецидиву. Рецидив сексуального насильства над дітьми в рази вищий за інші злочини.
Помилковою є гіпотеза, що посилення покарання з сексуальне насильство над дітьми призведе до збільшення вбивств дітей, бо ніби то ґвалтівнику не буде що втрачати - покарання за вбивство і зґвалтування дітей однакові.
Насправді, в цій гіпотезі змішали дві абсолютно різні категорії злочинців - ті, які вбивають жертву після сексуального насильства і ті, які лише вчиняють сексуальне насильство. Насправді, і перших, і других - не зупиняє наявність покарання, бо злочинець, який вбиває після сексуального насильства чи гвалтує без вбивства - зазвичай розраховують, що їх ніколи не буде викрито правоохоронцями і не здійснюють математичний розрахунок - "один за два" чи ще якось .
По, друге, ґвалтівники дітей - це не грабіжники, які вбивають свідків. Це геть інша мотивація і фактори вчинення злочину. З гвалтівниками дітей така логіка не працює.
2. Запровадження Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи.
Це не реєстр педофілів. За ознакою педофілії (психічної хвороби) ніхто не буде вносити людей в реєстр.
Мета реєстру і цих змін полягає в тому, аби перед прийняттям особи на роботу у дитячий заклад та на роботу з дітьми в сім`ю була можливість перевірити чи була ця особа раніше засуджена за статеві злочини щодо малолітніх.
Відповідаю на питання - а що зараз такої інформації немає?
Зараз можна взяти довідку про несудимість, яка показує лише факт непогашеної або не знятої судимості. Але судимість через певний час гаситься/знімається і тоді довідка стає "чистою".
Тому, цей реєстр буде містити інформацію про всіх, хто був раніше засуджений за статеві злочини щодо малолітніх, в тому числі тих осіб, чия судимість знята/погашена.
Якщо така особа не збирається працювати з дітьми, то ніхто в цей реєстр щодо неї не буде робити жодних запитів.
Більше того, Комітет з правоохоронної діяльності цього вже скликання ВР розширив список осіб, які можуть робити запит до реєстру, мотивуючи це тим, що з дітьми працюють не лише в дитячих закладах, а й в сім"ях. Тож, робити запит в реєстр можуть батьки, які хочуть винайняти няню, чи, скажімо, жінка, яка має діток і хоче почати спільне життя з чоловіком, який не є батьком дітей (бо саме вітчими найчастіше вчиняють статеве насильство щодо дітей).
Але, ця новація сформульована в законі, дякуючи Олександр Бакумов, надзвичайно коректно. Тобто, особа може сама щодо себе зробити такий запит і принести майбутнім роботодавцям чи партнеру, або цей запит робитиметься з її нотаріально завіреного дозволу.
Держателем реєстру є Мінюст, доступ матимуть ЛИШЕ правоохоронці. Всі інші особи можуть робити запит, але його треба обґрунтувати. Тобто, зайти в нього самостійно і знайти якусь інформацію неможливо.