Останнім часом в ЗМІ поряд з політичними новинами особливе місце займає питання оснащення української армії, яке дуже жваво обговорюється. Щодо цієї проблематики пишуть статті, проводять брифінги, озвучують думки в різноманітних телевізійних програмах.
В деяких з цих матеріалів простежуються лобістські впливи, здійснюється інформаційно-психологічний тиск на посадових осіб, які мають відношення до формування Державного оборонного замовлення (ДОЗ). Воно і зрозуміло, тому що держава на закупівлю озброєння і військової техніки (ОВТ) виділила значні кошти.
Реальне виконання ДОЗ 2016-2018 років за основними зразками Озброєння та військової техніки (ОВТ) становило не більше 30%. Поясню цю цифру. При формуванні ДОЗ щорічно враховувалися першочергові потреби ЗСУ, виходячи з необхідності і можливостей підприємств українського оборонно-промислового комплексу (ОПК). Замовлення підтверджувало керівництво підприємств і концерну Укроборонпром, після чого підписували відповідні контракти. А в реальності виявлялося, що ці підприємства неспроможні виконати замовлення.
І тоді Міністерство оборони України, спільно з Генеральним Штабом змушені були перенаправляти фінансовий ресурс на закупівлю інших засобів. Також з’являлися "перехідні" контракти. Це коли переносилося виконання запланованого на наступний рік. Фінанси витрачені, а результати нікчемні.
Наприклад, контракт на постачання БТР-4 за ДОЗ був складений на три роки – з 2015-го по 2017-й, але не виконувався три роки поспіль. А за розрахунками ГШ на 2020 рік ЗСУ повинні були мати вже дві бригади повністю оснащені цими новими ОВТ (близько 300 одиниць одних тільки БТР-4).
Такі негативні приклади можна наводити і за іншими зразкам ОВТ, а також щодо їх закупівлі за кордоном. Наприклад, замовлення самохідного міномета "Тунджа", кошти від якого були повернуті в державний бюджет.
Я вже не кажу про те, що з 2017-2018 року ми планували доукомплектування військових частин здійснювати не окремими зразками ОВТ, а модулями (ротами (батареями) – батальйонами (дивізіонами). Частково це вдавалося, але не шляхом постачання нового і модернізованого ОВТ, а внаслідок ремонту, а це вже інші підходи у використанні коштів.
До речі, ДОЗ 2019 року при умові його виконання, передбачав збільшення в армії нової і модернізованої техніки удвічі. Чомусь на жодному брифінгу чи інтерв’ю ця цифра не прозвучала. З цього можна зробити висновок, що виконання торішнього ДОЗу не отримало запланованого результату.
Закупівля здійснюється за принципом: купуємо не те, що нам нагально потрібно, а те, що вже є в наявності. Доповіді про виконання ДОЗу, про те, що у війська надійшли тисячі нових зразків ОВТ є нічим іншим, як самообманом. Реальна кількість основних зразків в рази, а то й на порядок нижча.
Ще одна проблема, яку необхідно враховувати і вирішувати – це завершення ресурсу ОВТ. Попередній аналіз показав, що починаючи з минулого року вихід зі строю техніки у зв’язку з повною витратою ресурсу (в кількісному показнику) удвічі перевищує можливості її заміни.
Я розумію оптимістичні настрої Департаменту військово-політичної політики, розвитку ОВТ Міністерства оборони, у якому стверджують, що у 2025 році частка нового і модернізованого озброєння в силах оборони може становити до 35% (цікаво, а це "до" – це скільки?). Але для цього треба дуже тяжко попрацювати і у військах щодо можливого продовження ресурсу експлуатації ОВТ та його ремонту, і підприємствам ОПК, і відповідально підійти до планування закупівлі (замовлення) за кордоном.
Зараз вже завершився чи, можливо, завершується аналіз виконання Плану утримання і розвитку ЗСУ (так званий ПУР). Це основний документ виконання плану використання і контролю ефективності витрат виділеного фінансового ресурсу. Плани закупівель, що відпрацьовуються у відповідних структурних підрозділах МОУ і ГШ, видах повинні бути узгоджені і відповідати ПУР Цей план - об’єктивне свідчення як здобутків, так і прорахунків.
Це також - основа для заохочення (нагородження) або притягнення посадових осіб до дисциплінарної, адміністративної (і не лише) відповідальності за результати постачання до армії необхідних матеріальних засобів, нових зразків ОВТ, розвитку інфраструктури тощо.