Але спочатку давайте проаналізуємо можливість реальної відставки. Згідно зі статтею 87 Конституції України, Верховна Рада за пропозицією президента або не менш як однієї третини народних депутатів, може розглянути питання про відповідальність Кабінету міністрів та ухвалити резолюцію недовіри уряду більшістю від конституційного складу парламенту.
Однак, у законодавстві є один «запобіжник»: допоки чинна ухвалена депутатами Програма дій уряду, він має річний «імунітет» недоторканності. Тобто, до жовтня 2020 року, ані Верховна Рада, ані президент, не мають права ініціювати відставку прем’єр-міністра. Зеленський чудово розуміє, що сьогодні у нього немає жодних правових підстав відправляти у відставку Олексія Гончарука та його уряд. З огляду на це, виникає запитання щодо політичної та юридичної відповідальності заяв президента: це невігластво з його боку чи просто створення інформаційного приводу?
Примітно,що згідно зі статтею 15 Закону «Про Кабінет міністрів України», прем’єр-міністр може власноруч написати заяву про відставку. Верховна Рада упродовж 10 днів зобов’язана розглянути її і затвердити чи відхилити. І тут починається найцікавіше. Кілька років тому, Арсеній Яценюк написав низку заяв про відставку, але депутати не схвалювали їх, і таким чином продовжували термін повноважень Кабміну ще на рік. Саме з огляду на такий досвід попередника, сьогодні у ЗМІ умисно піднімається інформаційна хвиля щодо недоцільності подальшого функціонування уряду Гончарука. І робиться це для того, аби не дозволити депутатам провалити голосування за відставку чинного прем’єра.
Нагадаю, що 17 січня Гончарук уже подавав в Офіс президента України (ОПУ) заяву про відставку. Єдине, що було багато запитань щодо самої заяви та її наслідків. Показовою була реакція на це глави фракції «Слуга народу» Давида Арахамії, який заявив, що «Гончарук – колективний гравець». Це свідчить про те, що якщо надійде вказівка з Банкової, чинний глава уряду обов’язково напише заяву про відставку.
Варто зазначити, що уся ця операція з відставкою Гончарука та інформаційний супровід щодо можливого призначення новим главою уряду Сергія Тігіпка – це «білий шум» та відволікання уваги. Справа в тому, що Зеленському не цікавий Гончарук. Згідно з тими ж Конституцією і Законом «Про Кабінет міністрів», відставка прем’єра, автоматично тягне за собою відставку всього уряду. Президент намагається позбутися низки невигідних для себе міністрів, аби максимально сконцентрувати владу у своїх руках, зокрема, встановити монополію і контроль над правоохоронною системою.
Ініціюючи відставку Кабміну, Зеленський намагається позбутися міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. Главі держави заважає непідконтрольне міністерство внутрішніх справ і його очільник. Крім того, в Кабміні Аваков має «своїх» людей – передусім, це міністр інфраструктури Владислав Криклій, що також не дуже вигідне президенту. Водночас, в ОПУ не готові піти на пряму конфронтацію з Аваковим: він «важковаговик», крім МВС, йому підпорядкована ще й Нацполіція та парамілітарні угруповання. Для цього хитро використовується підставне звільнення глави уряду і всього Кабміну. На інформаційному рівні розкручується інформація про відверто провальні дії Кабміну щодо зарплат і провали в економічній політиці. Таким чином, абсолютно умисно і штучно створюється ситуація, за якої суспільству нав’язується теза «Кабмін недієздатний і настав час його змінювати.
До цього можна додати цілком контрольований витік інформації щодо «прослушки» в кабінеті Гончарука. Розслідування появи цих «плівок» так і не зрушило з місця, навіть попри розпорядження Зеленського упродовж двох тижнів встановити винного у витоку інформації. Чому? Бо головним завданням цього скандалу, була підготовка інформаційного ґрунту для проштовхування тези про відставку Кабміну.
Офіс президента намагається повністю перезавантажити владу, а Гончарук – це лише привід. Інформаційний «шум», який здійнявся довкола посади прем’єра – це відвернення уваги від головних проблем і питань, які виникли через ймовірні кадрові зміни. Зверніть увагу – в останніх заявах президент Зеленський чітко натякнув, що уряд Гончарука працюватиме у повному складі до березня – максимум квітня місяця. Глава держави доручив Кабміну погасити заборгованість по зарплатах шахтарям. Це лише підтверджує, що президент, по-перше, незадоволений урядом, а по-друге, в його Офісі уже встановлено граничний термін перебування чинного Кабміну при владі.
Для Зеленського сьогодні питання стоїть вже не лише про посилення уряду тими чи іншими ключовими фігурами і не про зміну гравців на певних ділянках відповідальності, а про планову зміну всієї урядової команди. В ОПУ є багато питань до всіх міністрів, тому Зеленському вже немає сенсу «тасувати колоду». Періодично «підкидати» народу одного міністра в умовах загальної неефективності уряду – це хибна політика. Тим більше, що економічні провали Кабміну та відсутність економічної стратегії і бачення розвитку України, «б’ють» і по рейтингу Зеленського. Тож президент логічно намагається «викинути» цей «баласт» – як весь уряд, так і тих персон, до яких у суспільстві виникає багато запитань. Їхня «токсичність» уже має певні граничні межі.
Відставкою Кабінету міністрів, президент намагається вирішити дві стратегічні проблеми: встановити контроль над фінансовими потоками і сконцентрувати владні повноваження в одних руках. Людина, яка має тотальний вплив на Кабмін і фінансові потоки, може вважати себе повноцінним гравцем у державі. Водночас, це має стати сигналом міжнародним інвесторам і країнам Заходу про те, що президент створює власну жорстку вертикаль підпорядкування.
Наразі у ЗМІ активно розповсюджується інформація про те, що новим прем’єр-міністром може стати Сергій Тігіпко. Утім імовірність призначення Сергія Тігіпка прем’єр-міністром дуже низька. Попри інформацію ЗМІ про те, що його кандидатура на главу уряду затверджена уже на 99%, до цієї фігури є багато запитань.
З одного боку, Тігіпко позиціонується, як компромісна фігура, яка задовольняє всіх учасників переговорного процесу – Коломойського, Ахметова і Зеленського. Водночас, я не думаю, що президент відважиться призначити його главою Кабміну, бо це фактично буде означати остаточний реванш проросійських сил. Володимир Зеленський все-таки позиціонує себе як президент усієї країни і так чи інакше, змушений враховувати точку зору тієї частини виборців, яка негативно ставиться до Тігіпка. Достатньо згадати візит бізнесмена в Луганськ навесні 2014-го року, і фразу на адресу сепаратистів: «Хлопці, ви тримайтеся!». Тому призначення прем’єром Сергія Тігіпка, породить серед українців багато запитань до президента, хоча б у контексті цих складних історичних подій.
За останніми соцопитуваннями, прем’єру Гончаруку сьогодні повністю довіряють 2,3%, а рівень повної довіри до Верховної Ради майже аналогічний. Критичний рівень недовіри українців до Кабміну, прем’єра і парламенту, значно вищий і Зеленський не може ігнорувати ці фактори. Наразі він намагається дистанціюватися від цих процесів і зберегти особистий рейтинг для подальших політичних маневрів. У президента і його партії попереду місцеві вибори, тож йому слід зберегти позиції та рівень довіри з боку населення, аби здобути можливість впливати на процеси безпосередньо на місцях. І не шляхом адміністративного управління і призначення незрозумілих осіб, а маючи вплив на територіальні громади.