Перше знайомство із львівською мисткинею Мар’яною Мотикою відбулося під час другого міжнародного симпозіуму «Малярство на склі», який відбувся в 2018 році в Гошівському монастирі. Мар’яна запам’яталася яскравою зовнішністю, емоційністю, відкритістю і, тотожними її характеру та світогляду, роботами. Вразила своєю багатоплановістю та щедрістю – рідкісними для митця якостями у наш час. Пізніше, під час іншої акції, яка відблася в рамках Міжнародного музичного фестивалю «О-Фест» – майстер-класу для учнів дитячої художньої школи м. Бучі – художниця захопила викладачів і учнів школи своїм несподіваним підходом до роботи із обдарованими дітьми, бажанням давати набагато більше, аніж передбачалося умовами та домовленостями із організаторами.
Читайте также: Скарби Сергія Жернова
Літня, 2020 року львівська зустріч із художницею, відбулася у затишному, мистецькому будинку, де мешкає відома на всю Україну родина Мотик, в якій батько – відомий скульптор, лауреат Шевченківської премії Ярослав Мотика, мати – відома керамістка та скульптор Ярослава Мотика, дочка Ольга – студентка реставраційного факультету Львівської Академії і Мар’яна Мотика – кераміст, графік і живописець.
Дитинство художниці, скільки вона себе пам’ятає, пов’язане із Гавареччиною – відомим центром традиційного народного промислу чорнодимленої неполиваної кераміки, де її батьки, з огляду на захопленість традицією, проводили чимало часу. Мар’яна пригадує, що їй подобалося все – і дивовижний посуд незбагненного кольору, і чудернацькі печі, і безсонні ночі, протягом яких треба було невпинно топити печі із тим, щоб потім дочекатися того омріяного часу, коли можна дістати свіжоспечені горнятка, глечики, кухлики і потримати їх ще теплими у долонях. Все це дуже імпонувало малій дівчинці і вона вірила, що із часом сама зможе доторкнутися до створення всіх цих чудових предметів. Мар’яна вважає, що перебування поряд із батьками, спостереження за тим, як вони працюють, мало колосальне виховне значення і відіграло вирішальну роль у її долі. Оточення батьків, зустрічі та довгі цікаві розмови – Мар’яні дуже хотілося бути серед цієї чудової когорти митців на рівних , долучитися до творчого процесу, мати свою точку зору і вміти її доносити. (Слід зауважити, що друзями батьків є маститі та уславлені Іван Остафійчук, Роман Безпалків, Орест Дзиндра та інші).
Після навчання в художній школі Мар’яна вступила на кафедру кераміки до Львівського державного коледжу декоративно-прикладного мистецтва ім. І. Труша. І хоча спочатку бажання займатися реставрацією було сильнішим, втручання Ярослави Мотики мало вирішальне значення. Сьогодні Мар’яна вважає, що це було вірним рішенням, адже час довів, що реставрація не змогла б стати справою її життя, тим більше, що вимагала ґрунтовного знання таких наук, як хімія та фізика, до яких у художниці не було занадто сильного тяжіння. А з керамікою Мар’яна була знайома впритул, з дитячих років освоївши практично всі технічні моменти. Залишилося закріпити отримані знання та навички із тим, щоб продовжити працювати над суто творчими питаннями та завданнями, шукати власний шлях в мистецтві.
Роки навчання в коледжі Мар’яна вважає плідними і неспокійними – хотілося вчитися новому, віднаходити яскраві враження, емоції, створювати і формувати власний погляд і бачення кераміки. Мар’яна не пропускала жодної нової виставки , багато дивилася, читала і, найголовніше, її вчителі, а це заслужені діячі мистецтв України Тарас Левків і Тарас Драган – допомогли студентці відчути та зрозуміти те, що можна називати сучасним поглядом на скульптуру. Адже ужиткова керамічна традиція була добре опанована і вивчена з дитинства. Тому конче хотілося зрозуміти чим дихають сучасні керамісти світу, що створюють, чим сповнені їхні думки. Під час подальшого навчання на кафедрі кераміки у Львівській національній академії мистецтв пошук новацій продовжився, відбулося глибоке занурення у світ сучасної кераміки.
Сьогодні Мар’яна пропонує велике розмаїття керамічних імпровізацій, серед яких вирізняються легкі гротескові сюжетні композиції. Роботам притаманна особлива «мотиківська» пластика, яскраві образи та виразна декоративність. Образи Мар’яни Мотики виникають, за словами мисткині, із середовища і простору міста, коли вона уважно придивляючись у обличчя, віднаходить найбільш характерні з них, найцікавіші, такі, які стають із часом героями її творів. Дуже часто в її керамічних творах поєднані різні матеріали – дерево, метал. Сьогодні Мар’яну цікавить кераміка в інтер’єрі, і вона невпинно крок за кроком відточує бачення арт-об’єкту в просторі і середовищі сучасної оселі та пропонує виразні, неповторні композиції, які, багатократно варіюючись, утворюють дивовижний осередок мистецтва, який, наповнюючи собою простір, здатен виокремлювати ті його частини, які є головними, домінуючими. Саме спроможність інтер’єрних творів Мар’яни Мотики акцентувати середовище запримітили і вподобали її прихильники, а світильники давно стали визитівкою, омріяним елементом декору багатьох.
Друкована графіка в житті і творчості Мар’яни Мотики стала логічним продовженням творчих пошуків, коли були опрацьованими численні складові, вихоплені вирішальні чинники-алгоритми керамічного образотворення. Та мисткині цього було замало і хотілося вийти на ще один, інший, паралельний шлях. Вона не пригадує, коли саме, але якось у свідомості виринули давно забуті спогади про те, як у дитинстві доводилося забавлятися-змагатися із Соломією – дочкою відомого графіка, живописця і скульптора, одного із найяскравіших представників українського андеграунду кінця 60-х – початку 90-х років ХХ століття Володимира Лободи, який товаришував із батьками Мар’яни і багато часу проводив у будинку Мотик. Тоді митець давав дівчаткам шматочки лінолеуму і пропонував пофантазувати на тему Різдва або Великодня, поки дорослі спілкуються. Дівчатка старалися, різали лінолеум і тут-таки відразу друкувалися роботи. Мар’яна вирішила спробувати себе в лінориті. 2000 рік, коли художницю запросив до викладання на кафедру графіки Львівської академії Богдан Сорока, суттєво підштовхнув Мар’яну у пошуках нових форм виразності. Саме в цей період мисткиня створює серії робіт, які суттєво доповнили її творчу постать. Знайомство із Богданом Пікулинським допомогло художниці опанувати інші друковані техніки – суху голку, меццо-тінто, інші. Проте сьогодні Мар’яна обережна у розповідях про свої графічні роботи. Вважає, що цей шлях – ще попереду і зроблено не так і багато кроків.
Живопис на склі виник у творчості Мар’яни паралельним, самодостатнім явищем, світлом із дитинства та із батьківського колекціонування старовинних речей, серед яких зберігалося чимало автентичних живописів на склі. Мар’яні подобалися чисті кольори, їхня яскравість та насиченість, що давали зображенню жвавість та насиченість. Шлях до оволодіння майстерністю старовинною технікою починався із звичайних копій. Поступово прийшло розуміння секретів та особливостей, з’явилося бажання малювати щось своє. І першим самостійним твором у техніці живопису на склі став портрет Тараса Григоровича Шевченка. І дотепер портрет – найулюбленіший сюжет у царині малярства на склі. Світ образів Мар’яни Мотики – деперсоналізованний, а відтак перед глядачем постає галерея зібраних із численних вражень та асоціацій, із сотень моментів, побачених, відчутих та пропущених крізь власну душу та серце. Мар’яна переконана, що кожен митець повинен відчувати світ всім нутром, щоб потім, пропустивши побачене і почуте крізь внутрішні скрижалі, запропонувати людству щось нове, не бачене донині.
Пташки і квіти Мар’яни Мотики рухливі і динамічні. Їхнє місцезнаходження не прив’язане до конкретної точки у просторі – вони і тут, і там. Їх можна легко переміщати, створюючи кожного разу нові композиції. Янголи мисткині натхненні і проникливі, Мамаї – зосереджені і уважні, закохані – застрягли у вічному поцілунку і ніяк не можуть налюбитися. Творчість художниці пронизана позитивом і пошуком любові, яка розчинилася серед нас у вільному просторі і треба тільки навчитися її побачити. «Я дуже люблю гармонійність у всіх її проявах. Це – альфа і омега, початок і кінець, рушійна сила всіх моїх проявів. Дуже прагну передати цей стан у роботах із тим, щоб потім вони несли його, як священний вогонь у Древній Греції, глядачам. В цьому, на мій погляд і є сенс і значення мистецтва, його сила - дарувати людям гармонію, натхнення і щастя".
Читайте также: Код Соломії