1. Через півтора роки президентства Зеленський все ще відчуває себе опозиціонером. Не лише до своїх попередників, а до своєї абсолютної влади та й до самого себе. Жорстко й безкомпромісно критикує все те, що в його силах змінити.
2. У голові Зеленського існує своя Україна, яка не збігається із реальною Україною. У ній немає "вагнерівців", Фокіних-Кравчуків, корупції на рівні братів Єрмаків, ковідних черг, колапсу медицини від коронавірусу, нецільового використання антиковідного фонду.
3. Порівнювати референдум 1991 року і псевдоопитування 25 жовтня може будь-хто, але не гарант Конституції, який діє відповідно до Основного закону. Псевдоопитування 25 жовтня знаходиться поза рамками будь-яких законів та Конституції. Воно немає жодного стосунку до народовладдя.
4. Погроза Зеленського тим, хто начебто здав Крим - популістична, яка вимагає від Зеленського дій. Ще не пізно Головнокомандувачу показати мужність і звитягу у звільнення Криму і Донбасу від російських окупантів. Розмови про вільну економічну зону і амністію - жуйка, прожована вже Фокіним і Кравчуком.
5. Боротьба з корупцією у державі починається з оточення президента. Гео Лерос навів достатньо фактів корупції у команді Зеленського. Володимире Олександровичу, почніть посадки із Офісу президента.