Кожного разу, коли доводиться пройти лікування в цій установі, а таких випадків було три, це лікуанння проходить із великим стресом, скаргами та розборками. Це пов’язано то з безкінечним очікуванням прийому (інколи по декілька днів), то з боротьбою із «родичами, знайомими, генералами чи поважними полковниками» які йдуть вперед, а ти почекай, то з постійними випадками хамства з боку медперсоналу та керівництва.
Мене дивувало одне: я - підполковник, полковник з часом і до мене відношення, як не до людини. А як же тоді відносяться до солдатів, до молодших чи старших офіцерів, які не можуть поставити таких людей на місце чи нікому поскаржитися?
Цього разу я захворів на COVID-19, а через тиждень хвороби почав відчувати дискомфорт і поколювання в грудях. Тому був знову змушений звернутися до госпіталю.
Для огляду лікарем я повинен мати друкований результат позитивного тестування. Щоб отримати його, треба відстояти чергу, в якій знаходяться як позитивні на COVID люди, так і негативні. Стоять в межах коридору, зробленого стрічкою. Повертаючись від вікна проходять один повз одного. А це вже ризик розповсюдження хвороби.
Отримавши свій результат за вказівкою медичного працівника направився в інфекційне відділення. Там мене знову направили на вулицю, «ходіть на ліво, ідіть по периметру будівлі, там побачите намет, там Вас і будуть приймати».
Знайшовши намет, стаю 12м в чергу. Слухаю розмови, інколи задаю уточнюючі питання і розумію, що люди різні зібралися: і хворі на COVID, і не хворі. Комусь треба консультація лікаря (в них запалення легень, але тест негативний). Комусь (таких була половина) треба просто продовжити лікарняний. До речі дехто з цієї категорії продовжити лікарняний намагався третій день поспіль. Решта були як я, хворі на COVID.
Поруч із входом в будівлю, де здійснювався прийом, був обладнаний намет для обігріву. Відповідно, до нього заходять і хворі, й не хворі на COVID. В середині намету температура не значно вища ніж температура на вулиці, проте вітер не відчувається. Поруч зі мною в черзі стоїть жінка із ССО. У неї запалення, сильний кашель та позитивний тест.
Проходить година очікування на вулиці. Нарешті із будівлі вийшов перший оглянутий хворий. В середину зайшло наступних три. Далі, на одного хворого в середньому витрачалося 30-50 хв часу.
Ми з’ясували, що прийом здійснює лише один лікар. Більше немає. Черга зростала швидко. Підійшов мій колега із запаленням легень, на COVID тільки протестувався. Результат мав отримати за декілька днів. Його направили на консультацію в Інфекційне. Він побачив картину, порахував час очікування і вирішив просто піти.
Тут прибуває полковник з Командування Медичних сил ЗСУ із майором, що тримав в руках фотоапарат. Фотографували намет для обігріву. Пройшли поважно повз чергу, посмикали ручку дверей і хотіли вже йти. Я їх затримав та розповів про всі проблеми, які побачив. Розповів про умови прийому, про кількість лікарів, що здійснює прийом, про час очікування, про знаходження в черзі різних хворих. Полковник пообіцяв, що розбереться.
Незабаром поруч із наметом з’явився начальник госпіталю та інші офіцери. Довго радилися. В кінці кінців розійшлися не повідомивши результату обуреним такою організацією хворим.
Результат я сам взнав: тим, кому треба продовжити лікарняний - іти в поліклініку; решті хто на прийом - чекати далі, лікарів спробують додати. І найголовніше: на наметі обігріву необхідно повісити відповідну бірку. Останнє було виконано за 15 хвилин.
Отож, в чергу я став о 9.50, а зайшов до лікаря в 13.15. Весь цей час - на вулиці. Окреме питання - це умови в яких працюють лікарі, медичний персонал та того приміщення, де приймаються хворі.
Виникає декілька запитань до керівництва госпіталю.
-Скільки здорових людей заразиться COVIDом від тих хворих, що так хаотично блукають територією?
-Чому люди с запаленням легенів мають годинами стояти на морозі?
-Невже належна організація надання допомоги потребує значних ресурсів?
Окреме дякую за оперативно повішану на намет бірку.