З одного боку, залишилося добудувати усього кілька десятків кілометрів підводної магістралі. З іншого — нові американські санкції поставили під сумнів саму можливість такої добудови й — що є найбільш небезпечним для проєкту — можливості його сертифікації.
Зокрема, відмова норвезької компанії DNV GL, що співпрацювала із проєктом останні п’ять років, видати необхідні сертифікати, поставила керівництво «Північного потоку-2» перед необхідністю пошуку нового партнера. А все це — час і гроші. Й можливе розчарування: чи не відступить такий новий партнер перед новими американськими санкціями так, як це зробили норвежці?
Але вважати, що лобісти проєкту просто так складуть зброю й будуть спостерігати, як американські санкції остаточно руйнують один із омріяних проєктів Володимира Путіна, також було б наївним. Свідченням того стало останнє - фактично, надзвичайне засідання земельного парламенту Мекленбургу-Передньої Померанії, під час якого було затверджено рішення щодо створення спеціального фонду для добудови газопроводу й допомоги компаніям, що потраплять під американські санкції. Поки що важко оцінити, наскільки існування такого фонду дійсно допоможе добудувати «Північний поток-2». Проте саме створення фонду говорить, що боротьба за проєкт «Газпрому» перейшла на новий рівень.
До останнього часу будівництво газогону виглядало як приватне партнерство, яке декларативно підтримувалося політиками з точки зору користі нового маршруту для німецької економіки й диверсифікації маршрутів постачання газу до Німеччини. Створення фонду у Мекленбурзі-Передній Померанії свідчить про пряму державну участь у будівництві, ба більше — про готовність витрачати державні гроші для підтримки приватних компаній.
Це серйозна боротьба
Те, що така державна участь почалася саме з земельного фонду, також не є дивним. У Берліні давно вже точаться дискусії щодо майбутнього «Північного потоку-2», є чимало політиків й експертів, що виявляють сумніви щодо потрібності проєкту.
До того ж зараз федеральний канцлер Ангела Меркель буде конче зацікавлена у встановленні дружніх стосунків із новим американським президентом Джозефом Байденом. А позиція Байдена щодо добудови «Північного потоку-2» навряд чи серйозно відрізнятиметься від позиції його попередника Дональда Трампа.
У цій ситуації краще діяти за допомогою федеральних земель. Й не просто федеральних земель, а східних федеральних земель, де економічно зацікавлені у добудові газогону й де завжди — ну ще з часів колишньої НДР — були сильними російські впливи. Прем'єрка Мекленбургу-Передньої Померанії Мануела Швезіг неодноразово виступала на підтримку проєкту, а зараз вона перейшла від слів до реальних справ. Й реальних грошей.
І так буде відбуватися ще достатньо довго — аж до моменту, поки стане очевидним, що за нинішніх умов газопровід добудувати не вдасться і ніякі земельні фонди не спонукають західні фірми потрапляти під американські санкції. Або до моменту, коли стане очевидним, що американські санкції не можуть стримати будівництво. Це серйозна боротьба. І це боротьба не за газ, не за прибутки Росії, Сполучених Штатів чи Німеччини.
У кінцевому рахунку це боротьба за Україну. Проєкт «Північний потік-2» покликаний подавати паливо із Росії до Німеччини дном Балтійського моря в обхід України.