Шановні друзі!
За останні сто років, коли ви візьмете політичні карти Європи, вісімдесят відсотків з них будуть без України. Над нами панували всі кому не лінь: поляки, росіяни, румуни, чехи, угорці. Ми шість разів проголошували незалежність, якщо взяти з часів Директорії. І ці рахунки не точні, бо в сорокових роках проголошувались локальні республіки. П’ять разів ми програвали. У нас було чи півтори доби своєї проголошеної держави, як у Августина Волошина, чи два з половиною роки – УНР. Кожен, хто приходив до нас, малював свою карту.
Сьогодні Путін стовпи прикордонні переносить, а років 80 назад, таких любителів було ще більше. Один Ленін нам двічі оголошував війну. Я розумію, що наше сьогоднішнє становлення є дуже складним. Але я відверто скажу, що тридцять років тому випірнути у цьому складному егоїстичному політичному світі найбільшою за площею державою Європи, тридцять років працювати на своє утвердження, не маючи до цього років триста своєї держави, ці роки незалежності сьогодні – найбільше наше щастя.
Дійсно, є ще багато-багато клопотів. Ми спілкуємося різними мовами. Це не докір, це констатація, що ми такі. Не міряйте нас мірками грузинської ходи чи естонської, чи литовської. Цей путь ми ніколи не повторимо, бо ми інші.
Що ж нас так розділяє? Як нас об'єднати?
Ми й досі ходимо в різні церкви, і це немало значить. Ми читаємо різну історію. Ми же добре розуміємо, що є донецька історія. В них своя уява, хто ми і звідки. Я це не підтримую, але такими вони є. Чи ми говоримо про пам’ять національну. Чому я ставив за мету зробити ці мітки в культурі, в історії? Тому що нічого так не консолідує, як твоя культура, як твоя пам’ять. І тому в кожній нації ці питання стоять на порядку денному. Щоб ставити і вирішувати великі задачі, навіть економічні та соціальні, потрібна консолідація.
Чи говоримо про питання мови, чи ми говоримо про питання церкви, чи ми говоримо про питання пам’яті, - це всі питання, які постійно на порядку денному. Ми крок за кроком більше розуміємо, у нас залишається більше знань, і історичних, і культурних. Тому б я сказав, що консолідація - найголовніше!
Як склеїти до купи 45 мільйонів людей? Це найцікавіше запитання. Це не "одноходовка". Це не мова про один якийсь компонент. В’ячеслав Максимович Чорновіл завжди казав: «Пам’ятай, Україна починається з тебе. Не з Президента, не з голови селищної ради, не з сусідів. Якщо ти українець, український порядок наведи у своїй душі, у своїх поступках».