Творчість київської мисткині Ольги Кравченко добре відома українським поціновувачам наївного мистецтва. Світ живописів художниці надзвичайно щирий. Відкритість світогляду і думок провокують до прямого діалогу без посередників – все, що ми бачимо на полотнах не містить підтекстів чи тлумачень. Квіти, різноманітний посуд, меблі – ці звичні домашні речі під пильним поглядом художниці стають особливими та несуть в собі прихований сакральний сенс. В них хочеться зануритися – увійти до кімнат, вдихнути аромат квітів, відчути на дотик делікатну порцелянову кераміку. Асоціативність затишку простору полотна знаходиться на високій щемкій ноті уявлень про те, яким має бути справжнє мистецтво.
Читайте также: Золотая птица счастья Марии Примаченко
В. Зарецький. Портрет Ольги Кравченко. 1986. Полотно, олія, темпера. 160х96
Ім’я Ольги Кравченко пов’язане із відомим українським художником, корифеєм образотворчого мистецтва Віктором Зарецьким. І не випадково. Постать митця, його харизма і яскравий, багатогранний талант вплинули на молоду жінку та сформували її життєві орієнтири на багато років вперед. Можна сказати і так – на все життя.
Перша зустріч відомого метра та Ольги відбулася несподівано та була, до певної міри, романтичною. Ольга розповіла, як у далекому 1989 році вони із чоловіком поїхали на дачу до друзів в Кончу Озерну. Зранку було вирішено йти купатися на Дніпро. Ольга згадує, що на той момент тільки повернулася з курорту, була засмаглою, у новому модному купальному костюмі. І як тільки вийшла із води, то миттєво потрапила в поле зору Зарецького, який опинився на тому пляжі в той самий час. Сьогодні складно уявляти, що відчув і побачив відомий художник в образі Ольги, але рішення прийняв миттєво і запропонував «русалці» портретуватися. Ольга, несподівано для себе так само миттєво прийняла пропозицію. «Це було дуже дивно, адже я обережно ставлюся до нових знайомств. А тим більше, до таких незвичайних, із мистецьким ухилом. Мій чоловік був здивований швидкою згодою. Але відмовляти не став», – пригадує Ольга. Саме так виник відомий на ниві українського образотворчого мистецтва портрет Віктора Зарецького «Ольга Кравченко». Художниця пригадує, що із цим портретом пов’язано чимало цікавих історій – на нього постійно полювали численні закордонні покупці, особливо після публічних показів. Сьогодні він є гордістю і окрасою родини Кравченків, а художниця, як і багато років тому, чути не хоче про можливість його продажу. «Віддам – і з чим залишуся? Цей портрет – практично єдине, що зв’язує мене із Віктором Івановичем», – резюмує мисткиня.
Бажання малювати, швидше за все, було рефлексійним і виникло внаслідок дружніх стосунків із Віктором Зарецьким, які виникли від моменту знайомства. Ольга багато позувала, митець створив багато графічних портретних творів жінки. Вона неодноразово спостерігала, як Зарецький працює і якось, коли той запитав, чи не хоче спробувати зайнятися мистецтвом, відповіла: «Хочу малювати».
Ольга Кравченко не вважає Зарецького своїм вчителем. Людиною, що надихнула до занять мистецтвом, підштовхнула і допомогла зробити вирішальні кроки – так. Але вчителями стали інші митці.
Дарунки гір. 2018. Полотно, олія. 80х80
Першими творами художниці були натюрморти з квітами. «Натюрморт – це моє покликання. – вважає художниця. – Спочатку композиції із квітами були простими. Пізніше, коли я трохи розібралася із матеріалами, захотілося ускладнювати композиції. Віктор Іванович підказав, що варто зосереджуватися на тлі. Він говорив, що цікаве тло робить картину більш виграшною. І я старанно працювала над вирішенням цього завдання – шукала і відпрацьовувала другі плани. Полюбляю вводити в натюрморти пейзажі – міські або заміські. Іноді на тлі може опинитися фрагмент стіни або старого будинку – все залежить від моменту та емоційного стану, в якому перебуваю на момент створення картини. Головне, що я постійно пам’ятаю про цю традицію і не зраджую їй дотепер». Ольга Кравченко всі пейзажі створює тільки на пленері, не вдаючись до замальовок з фотографій, і тому не складно уявити, наскільки непросто доводиться мисткині, якими складними є її натюрморти.
Нинішній творчий період характерний глибоким зануренням у синій колір. Як не дивно, але на гостре відчуття цього кольору її надихнули натюрморти Олександра Ройтбурда, які він виставляв декілька років тому в столичній галереї «Дукат». Художниця потрапила у ментальний лабіринт хитросплетінь відомого художника і вийшла із своєрідним рasse-partout – емоційним одкровенням кольору, як основи і данини буття. «Тоді мені дуже сподобалася ідея об’єднання синього посуду в одній картині. А оскільки на той момент я ще не мала достатньої кількості реквізиту, то почала потроху збирати чашки, горщики, тарілки синього кольору. Привозила з різних країн світу і тепер їх у мене чимало. Вони не просто надихають, а стають героями натюрмортів». Ольга Кравченко не може пояснити прихильності до синього, а тільки знизує плечима: «Мабуть, такий у мене тепер період. І чому синій мене так надихає – не знаю. Але емоції - зашкалюють».
Емоційна складова творчого процесу мисткині – окрема тема. Ідея твору завжди виникає на хвилі креативних вражень. Тоді художницю мало що зупиняє і навіть серед ночі Ольга підхоплюється і не може довго заснути, перегортаючи в голові сотні варіантів пластичного чи живописного вирішення нової картини. А вранці з першими променями сонця вже поспішає до майстерні із тим, аби втілити обмірковане на практиці. І без цих моментів не буде самої Ольги Кравченко та її щемливих, щирих та пронизливих живописів.
Одним із своїх вчителів художниця вважає Девіда Хокні. «Я постійно дивлюся роботи, які виставлені на його сайті і перебуваю у цілковитому полоні від бачення кольорів та їх складних поєднань, які багато в чому парадоксальні та неприпустимі, принаймні, з академічної точки зору. Але у такій «неправильності» є те притягальне та містичне, звабливе і незбагненне, як і самий метр Хокні». Якось Ольга виставила на сайті відомого художника у розділі, де дозволено експонувати свої твори різним художникам, натюрморт. І за три дні отримала більше 800 лайків – нечувана історія! Потім художниця довго не могла заспокоїтися і постійно спостерігала за рухом глядацької активності на сайті. «Мені було страшенно приємно, що я отримала гарний відгук у глядача. І, головне, я зрозуміла, що глядачі вподобали у моїх роботах. Так, це - наїв, яскравість і та особлива щемлива нотка, що може брати за душу».
Читайте также: Код Соломії