У Києві демонтували пам'ятник Михайлу Булгакову на Андріївському узвозі, що знову привернуло увагу суспільства до питання деколонізації та ролі російської культури в Україні. Відповідне рішення Київради, ухвалене ще в грудні минулого року на основі висновків Інституту національної пам’яті, комунальники виконали 4 червня. Бронзовий монумент, який стояв біля музею письменника майже 20 років, передали на зберігання доньці скульптора.
Демонтаж пам'ятника став логічним кроком у межах процесу очищення публічного простору столиці від імперських та радянських символів. Попри обурення окремих захисників російської класики, цей захід підкреслює прагнення українського суспільства позбутися колоніальних нашарувань і переосмислити власну ідентичність.
Читайте також: Вибори до Ради громадського контролю НАБУ: «Останній Капіталіст» підтримав коаліцію антикорупційних кандидатів
Анатомія українофобії: чому Булгаков став символом колоніалізму
Михайло Булгаков прожив у Києві близько 30 років, проте в його літературній спадщині важко знайти бодай одне прихильне слово про українців чи українську державність. Навпаки, його твори насичені відвертим шовінізмом та зневагою до всього українського. Постать письменника тривалий час використовувалася як інструмент культурного домінування Москви.
- Мовне питання: У романі «Біла гвардія» герої Булгакова називають українську мову гидкою та заперечують її існування в принципі.
- Ненависть до державності: Письменник вороже ставився до спроб відновлення української незалежності, зокрема пропонував повісити гетьмана Павла Скоропатського за спробу збудувати Україну.
- Карикатуризація українців: В оповіданні «Я вбив» та інших текстах україномовні персонажі змальовані виключно як жорстокі садисти, вбивці, боягузи або карикатурні бовдури.
Тандем письменника та тирана
Погляди Булгакова дивним чином резонували з прагненнями радянського диктатора Йосипа Сталіна, який десятки разів відвідував виставу «Дні Турбіних». Обох діячів об'єднувала любов до жорсткої державної вертикалі, імперської ієрархії та наведення ладу залізною рукою господаря. Булгаков змальовував білогвардійців не ворогами, а серйозною силою, що зрештою лише додавало ваги новій імперській моделі.
«Булгаков показував білогвардійців не карикатурними ворогами, а шляхетною, серйозною силою, яку червоні перемогли в чесному бою. І це тільки додавало ваги новій імперії. Обидва зневажали пролетарських писак і тяглися до твердої ієрархії, до господаря, який приборкає хаос.» — Валентин, автор блогу.
Міф про незамінність російської культури
Дискусія навколо пам'ятника Булгакову актуалізувала ширше питання — про штучно створене культурне гетто, у якому українців намагалися утримувати століттями. Російська культура часто виступала як вторинна копія західних зразків, яка при цьому закривала прямий доступ до світової спадщини. Прикладом цього є популярна дитяча класика, де радянські автори копіювали європейські оригінали: наприклад, персонаж Айболить був запозичений з доктора Дулітла, а Буратіно — з італійського Піноккіо.
Сьогодні українське суспільство має прямий доступ до світової літератури, філософії та мистецтва без посередництва Москви. Історичний досвід, зокрема спадщина Києво-Могилянської академії, діяльність братських шкіл та свідчення західних мандрівників на кшталт Гійома де Боплана, доводять, що Україна завжди була спроможна на самостійну модернізацію та високий рівень освіти. Позбавлення від імперських ідолів є природним процесом повернення до власного культурного коріння.
Читайте також: Польща на роздоріжжі: як процвітання породжує радикалізм та загрожує Україні