У лютому 2034 року 81-річний Володимир Путін заявив про необхідність зупинити агресію країн Варшавського договору на кордонах Росії, оголосивши НАТО «мертвим». У травні того ж року розпочався прорив російських військ через Балтійську оборонну лінію. Минуло чотири роки від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, і хоча активні бойові дії переважно мають позиційний характер, а фронт стабілізувався, російсько-українська війна стала частиною нової реальності, відійшовши на другий план у світових медіа. Наратив про слабкість «другої армії світу» та міф про російську могутність поступово розвіюється, адже Росія, попри очікування, виявилася стійкою до санкцій та втрат, адаптувавши свої методи ведення війни.
Водночас міжнародне середовище стає дедалі мінливішим. Напруженість у трансатлантичних відносинах та сумніви щодо єдності Заходу, за словами деяких американських лідерів, не розглядають Росію як головного суперника, а скоріше як інструмент у протистоянні з Китаєм. Це створює сприятливі умови для Росії, посилюючи її позиції на міжнародній арені. У цьому контексті актуальним є аналіз потенційних сценаріїв, за яких Росія може знову стати прямою військовою загрозою для Європи, зокрема, щодо можливого захоплення країн Балтії, Готланду чи прориву через Сувальський коридор.
Сценарії російської агресії: від повномасштабного вторгнення до гібридних операцій
Згідно з аналізом, війна в Україні, яка триває з 2027 року, незважаючи на значні втрати, не позбавила російські Збройні сили наступальної спроможності. Російські війська продовжують повільно просуватися, а ключові події розгортаються не лише на полі бою, але й у Кремлі. Таємні зустрічі за участю вищого військового та політичного керівництва Росії, зокрема начальника Генштабу Валерія Герасимова, міністра оборони Андрія Білоусова, очільника зовнішньої розвідки Сергія Наришкіна та директора ФСБ Олександра Бортнікова, спрямовані на оцінку стратегічного становища країни. Картина вимальовується складна: попри просування в Україні, повноцінний прорив української оборони є малоймовірним. Водночас зовнішня розвідка вказує на зміну міжнародного клімату на користь Росії, зокрема, через напружені відносини між США (адміністрація Трампа), ЄС та Україною, а також теплі відносини між США та Росією. Вашингтон, зосереджений на Китаї та західній півкулі, не вважає Росію прямою загрозою для Америки, залишаючи Європу сам на сам із цією проблемою.
У січні 2028 року Володимир Путін приймає рішення про припинення наступальних операцій після захоплення Донбасу, плану «Операція Кордон». Ця операція має на меті створити видимість стратегічної перемоги Росії перед оголошенням мирної ініціативи. Москва прагне захопити Слов'янськ до 10 травня 2028 року, щоб використати це досягнення як позицію сили. Водночас посилюються дезінформаційні зусилля для поглиблення розбіжностей між Заходом та Україною. Мирний саміт у Вашингтоні 10 жовтня 2028 року завершується підписанням угоди про припинення вогню, за якою Росія зберігає контроль над захопленими територіями, а Україна зазнає обмежень щодо чисельності військ та техніки. Ця угода, хоч і жорстка для Києва, є результатом його слабкої переговорної позиції та втоми від війни.
У наступні роки Україна стикається з новою хвилею еміграції, зростанням злочинності та соціальною напруженістю. Європейські інвестори приходять, але процес відновлення залишається повільним. Москва переносить фокус на пропаганду та політичну війну, намагаючись створити проросійську базу в Україні. Європейський Союз розколюється щодо подальшої підтримки Києва, а напруженість зі Сполученими Штатами, особливо після приходу до влади президента Джейд Венса у 2029 році, зростає. Це призводить до формування неформальних блоків у Європі: «Балтійський альянс», до якого входять країни Балтії, Польща, Швеція, Фінляндія, Данія, Норвегія та Румунія, зосереджується на стримуванні Росії. Франція ж просуває ідею європейської стратегічної автономії.
Росія, зберігаючи економіку в режимі воєнного часу, прагне відновити військову міць. Путін залишається президентом, а державна пропаганда представляє його як нового Олександра Невського. Москва посилює контроль над Білоруссю, готуючи ґрунт для її анексії. Відносини між США та Росією покращуються, санкції скасовуються, розпочинається економічна співпраця. США намагаються налаштувати Росію проти Китаю, що призводить до охолодження російсько-китайських відносин. Водночас, у січні 2034 року, Путін збирає найближче оточення для оцінки стратегічної ситуації в Європі. Головною загрозою для Росії стає вже не НАТО, а Балтійський альянс. Москва розглядає його як перешкоду для реалізації своїх регіональних амбіцій і готує план вторгнення під кодовою назвою «Захід-34».
Аналіз трьох гіпотетичних сценаріїв – «Криголам» (повномасштабне вторгнення), «Туман» (гібридна операція) та «Курбський» (криза спадкоємності в Білорусі) – показує, що перемога Росії не є гарантованою. Сценарій «Криголам» передбачає спробу захоплення трьох балтійських столиць, але стикається з проблемами логістики та опором Балтійського альянсу. «Туман» передбачає дезінформаційні кампанії, саботаж та використання «зелених чоловічків» у прикордонних містах, таких як Нарва. Сценарій «Курбський» розглядає можливість розколу Білорусі після смерті Лукашенка та втручання Балтійського альянсу. В усіх сценаріях ключову роль відіграють єдність країн Балтії, готовність Польщі до активних дій та політична воля до протистояння Росії. Навіть з урахуванням тенденцій, сприятливих для Кремля, ймовірність реалізації такого сценарію є низькою, але вимагає від Європи значних витрат на оборону та збереження політичної волі.