Спецпредставник США з питань України Кіт Келлог, призначений після перемоги Дональда Трампа на виборах, насправді не мав повноважень вести переговори щодо врегулювання російсько-української війни. Про це свідчать нові деталі, викладені у книзі журналістів The New York Times, яка побудована на інтерв'ю з високопосадовцями адміністрації Трампа. Книга розкриває внутрішні процеси формування політики Білого дому щодо України в останній рік президентства Трампа, показуючи, що роль Келлога була значно меншою, ніж могло здаватися.
Кіт Келлог, занепокоєний тим, що нова адміністрація Трампа може «не сприймати війну в Україні достатньо серйозно», двічі відвідував Мар-а-Лаго до інавгурації, намагаючись отримати конкретні вказівки від майбутнього президента. Однак, він так і не отримав жодних директив. Його публічні заяви про те, що Трамп «не збирається робити поступки Путіну чи Росії», а його мета — «врятувати Україну та зберегти її суверенітет», згодом виявилися радше його особистими сподіваннями, ніж відображенням реальної позиції майбутньої адміністрації. Вже в перші тижні після повернення до Білого дому Трамп фактично усунув Келлога від переговорного процесу.
План Келлога та критика України
Наприкінці січня 2025 року Кіт Келлог представив у Білому домі власний план завершення війни під назвою «Америка понад усе: історична мирна угода Трампа для припинення російсько-української війни». План передбачав невизнання російської окупації українських територій, відмову від їхнього силового звільнення, розміщення миротворців із країн Великої Британії, Франції та Нідерландів (з винятком статті 5 НАТО), посилення економічного тиску на Росію та використання заморожених російських активів для відбудови та переозброєння України.
Проте презентація плану Келлога швидко перетворилася на критику України з боку Дональда Трампа. Президент постійно перебивав спецпредставника, назвав Володимира Зеленського «поганим переговірником» і заявив, що той «зруйнував свою країну». Україну Трамп назвав «найбільш корумпованою країною у світі» та пожартував про привабливість українських жінок. Водночас, він висловлював співчуття російській позиції, зазначивши, що «ми взагалі не мали відкривати Україні двері до НАТО», повторюючи аргументацію Кремля. Пропозицію Келлога про членство України в ЄС як альтернативу Трамп відкинув, вважаючи, що «для росіян це одне й те саме».
Угода про надра та прихований переговорний процес
Келлог також пропонував використати угоду про українські рідкісноземельні ресурси як основу для довгострокової підтримки України та гарантій безпеки. Однак, Трамп побачив у цьому можливість повернути власні кошти, заявивши: «Вони нам винні. Вони повинні повернути ці гроші». Ідею безпекових гарантій президент відкинув із явною зневагою.
Найбільш несподіваним моментом стало те, що коли Келлог перейшов до обговорення переговорів з Москвою, Трамп зупинив його, заявивши: «Ніхто з вашої команди не повинен розмовляти з цими людьми, тому що ми вже працюємо над угодою». Сам Келлог не знав, хто саме вів ці переговори. Як з'ясувалося, Трамп доручив цей напрямок своєму другові Стіву Віткофффу, вважаючи, що той швидше домовиться з Путіним. Президент також був переконаний, що ослаблена російська економіка та санкції змусять Кремль піти на переговори, при цьому він вважав, що Путін виграє війну. Заміна Келлога на Віткофффа також мала політичну складову: росіяни дали зрозуміти, що не бажають працювати з Келлогом, і його усунення мало стати «жестом доброї волі» для Москви.
Таємний канал із Кремлем та стиль управління Трампа
Стів Віткоффф був переконаний у бажанні Росії домовитися та у вигодах від відновлення економічних відносин між Москвою та Вашингтоном. Він підтримував контакти через Кирила Дмитрієва, керівника Російського фонду прямих інвестицій. Адміністрація Трампа вирішила перевірити, чи має Дмитрієв прямий вихід на Путіна, попросивши через нього домігтися звільнення американця Марка Фогеля. Вже 12 лютого Росія відпустила Фогеля, що підтвердило канал комунікації.
Автори книги роблять висновок, що Кіт Келлог став жертвою власної наївності, не до кінця розуміючи стиль управління Дональда Трампа, попри майже десять років співпраці. Трамп свідомо створював атмосферу секретності, запускав кілька паралельних переговорних процесів і ніколи не відкривав усіх карт найближчим соратникам. В його адміністрації існували своєрідні «кімнати всередині кімнат», а повну картину подій розумів лише сам президент.