Самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко розпочав активну та багатовекторну дипломатичну гру, маневруючи між Україною, Росією, Китаєм і навіть США. Ці несподівані кроки, що відбулися після жорсткого ультиматуму з боку Києва, свідчать про відчайдушні спроби зберегти власний режим та уникнути повного поглинання Москвою.
Протягом останнього тижня Лукашенко встиг вимкнути російські ретранслятори на білоруській території, які використовувалися для наведення "Шахедів" на українські міста, таємно злітати до Кремля, а потім демонстративно приземлитися у Пекіні. Також подейкують про неофіційні переговори з українськими представниками та активізацію контактів із США і Північною Кореєю. Ця складна дипломатична багатоходівка вимагає ретельного аналізу, щоб зрозуміти справжні мотиви та цілі Мінська.
Читайте також: Дефіцит кораблів у Балтійському флоті РФ: фрегат «Адмірал Григорович» обслуговує судно 1978 року
Український тиск та "тихі" домовленості
Переломним моментом став публічний ультиматум президента України Володимира Зеленського, який вимагав від Мінська припинити використання білоруської території для наведення російських дронів-камікадзе на Житомирщину, Рівне та Волинь. Після попереджень через розвідку та тижневого терміну, за яким мала б послідувати реакція України, прильоти з білоруського напрямку різко скоротилися, що підтвердило виконання вимог Києва.
Паралельно, Лукашенко заявив про зустріч у Мінську з представниками Зеленського, яким він нібито передав попередження про небажання Білорусі бути втягнутою у війну. Неофіційні джерела повідомляють про таємний 12-годинний візит до Мінська українського представника Давида Арахамії. За їхніми даними, обговорювалася потенційна корисність Білорусі для України, і були досягнуті попередні домовленості про припинення публічної критики Лукашенка з боку Києва та можливу непублічну допомогу Україні, зокрема, у гуманітарних питаннях.
Таємні візити: Кремль і Пекін
Практично одночасно з цими подіями, Лукашенко здійснив таємний візит до Володимира Путіна. Його літак вимкнув транспондер над Тверською областю, і зустріч відбулася на закритій резиденції, про яку світ дізнався лише після повернення білоруського лідера додому. Це свідчить про надзвичайну секретність переговорів, ймовірно, пов'язаних із тиском Москви щодо глибшого втягування Білорусі у війну та використання її як плацдарму чи ресурсної бази для російської армії.
Однак, Лукашенко має важелі впливу. Росія, перебуваючи на "паливному голодному пайку", значною мірою залежить від білоруських нафтопродуктів. Експорт бензину з Білорусі до РФ за півроку зріс майже у 13 разів, а дизельного палива – утричі. Навіть російські губернатори звертаються до Лукашенка з проханням про допомогу у вирішенні дефіциту пального, що робить білоруського лідера, за іронією долі, важливим постачальником для Кремля.
Одразу після повернення з Росії Лукашенко попрямував до Пекіна, де демонстративно заявив, що прибув "щойно з московського регіону". Китай прийняв його на найвищому рівні, а головною темою переговорів стала публічна підтримка Пекіном білоруського суверенітету, незалежності та територіальної цілісності.
«Китай публічно пообіцяв підтримувати національний суверенітет Білорусі, її незалежність і територіальну цілісність.»
Ця заява, хоча й звучить як стандартна дипломатична фраза, у контексті агресивних намірів Москви має особливу вагу. Вона інтерпретується як чіткий сигнал Кремлю від Пекіна: "цей хлопець під моїм дахом, не треба його розчиняти у своїй союзній державі і не треба тягати у чужу війну". Білоруська пропаганда одразу ж назвала відносини з Китаєм "історичним піком" та "страховкою" від тиску Кремля.
Розширення "багатовекторності" та позиція Києва
Дипломатичні маневри Лукашенка не обмежуються Києвом, Москвою та Пекіном. Навесні він відвідав Північну Корею, підписавши договір про дружбу та низку угод, наголошуючи на необхідності об'єднання "незалежних країн". Також, за даними джерел, адміністрація Дональда Трампа відкрила з Мінськом "тихий канал" для переговорів, в результаті чого почали зніматися санкції з білоруських калійних заводів та банків в обмін на звільнення політв'язнів. Подейкують навіть про можливе відновлення роботи посольства США в Мінську та візит Лукашенка до Вашингтона.
Офіційна позиція Києва щодо цих подій залишається стриманою. На Банковій розглядають дії Лукашенка як спробу вибудувати "багатовекторність" за прикладом президента Казахстану Касим-Жомарта Токаєва, щоб поступово відповзти від Москви. Втім, українські політики тверезо оцінюють його як "лиса, який рятує власну шкуру і власний режим", а не як прозрілого миротворця. Важливою складовою цієї стратегії є перетворення Білорусі на майданчик для гуманітарних справ: через Мінськ відбуваються обміни полоненими, повернення цивільних та возз'єднання родин, що дозволяє Лукашенку ліпити собі образ "неспівучасника" війни та уникнути подальших санкцій.
Подвійні послання та справжня гра Лукашенка
Незважаючи на "тихі" реверанси в бік України, публічно режим Лукашенка підтримує зовсім інший тон. Днями заступник міністра закордонних справ Білорусі пригрозив, що у разі перетину українськими військовими білоруського кордону без дозволу, Мінськ відповість "усім потенціалом", який має. Це демонструє подвійну гру: непублічне сприяння Києву, а публічно – демонстрація сили та лояльності до Москви перед власним електоратом.
- Економічний важіль: Москва значно залежить від білоруських нафтопродуктів, що дає Лукашенку можливість опиратися повному підпорядкуванню.
- Запобігання втягуванню: Лукашенко прагне уникнути прямого вступу у війну, розуміючи катастрофічні наслідки для свого режиму та країни.
- Пошук зовнішніх гарантій: Візит до Китаю та переговори зі США свідчать про бажання отримати підтримку та гарантії суверенітету від впливових глобальних гравців.
Таким чином, Лукашенко не змінює своїх поглядів на співпрацю з Москвою, але виступає як "майстер виживання", який "доїть усі табори одночасно". Його дії — це колоніальна за духом, але дієва модель поведінки слабшого гравця між хижаками. Не маючи власної сили, він перетворює свою слабкість і залежність на товар, продаючи кожному те, чого той потребує найбільше. Для України головна мета полягає в тому, щоб Білорусь залишалася як мінімум нейтральним майданчиком, не дозволяючи Росії повністю втягнути її у війну.
Читайте також: «Армія розверне зброю на Кремль»: Як російський ветеран влаштував скандал і куди це його привело