Російські літературознавці, зокрема співробітник Інституту світової літератури ім. Горького Ігор Виноградов, маніпулюють спадщиною Миколи Гоголя, інтерпретуючи походження персонажа Чичикова з «Мертвих душ» таким чином, щоб це вписувалося в російський канон, але при цьому применшуючи або замовчуючи його українські корені та критичний погляд на імперію. Соціолог культури Богдан Олег Горобчук, викладач факультету соціології університету Шевченка, вказує на вибірковість та спотворення фактів у російських дослідженнях, які, визнаючи українське походження Чичикова, уникають глибшого розуміння авторського задуму.
Виноградов стверджує, що прізвище Чичикова походить від українського слова, яке він знайшов у ранньому компілятивному творі Гоголя «Книга всякої всячини». Однак, Горобчук зазначає, що російський літературознавець, дійшовши до цього висновку, «злякався» і вдався до «замовчування найважливішої деталі», яка повністю змінює розуміння персонажа. На думку Горобчука, Гоголь зображує в Чичикові «найогидніший тип підкореного імперією українця», а не просто сатиричний образ.
Читайте також: Як українські фільми боролися з радянською цензурою: від заборон до компромісів
Українське походження Чичикова: більше, ніж просто прізвище
Існує давня потреба пояснити прізвище Чичикова, адже воно, як і інші прізвища персонажів Гоголя (Собакевич, Манілов, Наздрьов), має виразне значення. Різні дослідники пропонували різні версії походження прізвища, від пов'язаних із чиханням до турецького «чічек» або навіть російського «обчечікать» (обдурити). Однак, ключовий ключ до розуміння Гоголем цього імені, на думку Горобчука, криється в українському мовному середовищі, а саме в записі Гоголя в «Книзі всякої всячини» – загадці №8: «Бігла чічіточка, мимо мої воріточка, вибіг Чичик, вона й стала». Ця загадка, записана українською, не має відгадки, але містить слово «чічіточка».
Дослідник Симонов у збірнику «Українські приказки, прислів'я» пропонує два варіанти пояснення: спочатку загадка про млиновий водостік, де «чечітка» – це вода, а «чечик» або «черчик» – мельник. Пізніше – загадка, де «чичітка» – миша, «співак» – півень, а «Ченчик» (Чичик) – кіт. Виноградов, визнаючи зв'язок Чичикова з образом «злодійкуватого хижого кота», не пояснює, чому Гоголь зашифрував цей образ, а не зобразив його прямо. Він асоціює це з турботою Чичикова про нащадків, порівнюючи його з «обережним котом», що хапає все, до чого дотягнеться.
Маніпуляції Виноградова: від котів до імперської наративи
Горобчук критикує Виноградова за викривлення сенсу, коли той, намагаючись пояснити образ кота, долучає до нього уявлення про «мертві душі» як «Гоголівську Одісею». Російський літературознавець проводить паралелі з «хижими котами» середньовічної історії, піратами та германськими народами, а потім переходить до тигрів і левів, ігноруючи при цьому хрестоматійну історію з дитинства Гоголя, яка, на думку українського дослідника, є ключовою для розуміння зв'язку Гоголя з котячим образом. Цей епізод, де п'ятирічний Гоголь з моторошним задоволенням топить кошеня, свідчить про його дитячі потрясіння, страх перед демонічною силою та вищою карою, що формувало його світогляд.
Виноградов, замість того, щоб розглядати цей психологічний аспект, фокусується на «русі народів» та поведінці германців, що, на думку Горобчука, є «натягуванням сови на глобус». Він також звинувачує Виноградова в українофобській маніпуляції, коли той стверджує, що Гоголь «безсторонньо» викриває і «малоросійські» типи так само часто, як і «великоросійські». Горобчук спростовує це, наводячи приклади з «Ревізора», «Мертвих душ», «Сорочинського ярмарку», «Ночі перед Різдвом» та «Тараса Бульби», де, на його думку, викриття українських персонажів, якщо й присутнє, то не в такому масштабі та з іншим змістом.
«Низькі малоросіяни»: Гоголь і колоніальна мімікрія
Горобчук звертає увагу на фрагмент з «Старосвітських поміщиків», де Гоголь викриває «низьких малоросіян», які «видираються з дьохтярів, торгашів» і «наводнюють Петербург ябедниками». Виноградов обриває цитату на найважливішому місці, замовчуючи, що Гоголь згадує про додавання до прізвища імперського закінчення «-ов». Це, на думку Горобчука, вказує на українців, які «цураються свого коріння, свідомо зросійщуються». Прикладом такого типу є майор Ковальов (з українського «коваль» став «Ковальовим») та сам Чичиков, який «урочисто додає до українського прізвища те саме -ов», стаючи «малоросійською сараною».
Цей типаж – «вчорашні або позавчорашні українці, цинічні служаки імперії» – є «моральною катастрофою». Дослідники, такі як Юрій Барабаш, інтерпретують цей фрагмент як свідчення історичної драми, де Гоголь протиставляє старовинні українські роди «низьким малоросіянам». Горобчук погоджується, що цей опис типології «манкуртів-малоросів», які зраджують батьківщину заради кар'єри, актуальний і сьогодні, наводячи приклади сучасних російських посадовців українського походження. Таким чином, Чичиков стає символом «колоніальної мімікрії» – процесу, коли людина відмовляється від своєї ідентичності заради соціального зростання в імперії.
Гоголь, Чичиков і парадокс українського націоналізму
Український дослідник підкреслює, що Гоголь, попри власні компроміси та кар'єру в імперії, не втрачав зв'язку з українським корінням. Його зображення «товстогубів» – старовинних українських родів – як ідеалізованого образу, що контрастує з «нікчемними» малоросіянами, вказує на це. Гоголь, хоч і обрав шлях кар'єриста, як Дмитро Трощинський, зберігав любов до свого роду та української культури. Цей внутрішній конфлікт, можливо, знайшов своє відображення в образі Чичикова, як частка розкаяння самого Гоголя.
Гоголь усвідомлював два шляхи українців в імперії: рабська асиміляція або праця на користь імперії, але з одночасним збереженням українського коріння та культури. Він показував, яку скарбницю знищили московити. Парадоксально, але саме Гоголь, який оплакував Україну «товстогубів» і ненавидів «мімікрію» типажів на кшталт Чичикова, значною мірою вплинув на формування українського націоналізму. Михайло Грушевський, Сергій Єфремов та Дмитро Донцов вказували на його роль у формуванні їхньої національної свідомості. Це свідчить про те, що навіть зусилля російської пропаганди, яка намагається спотворити спадщину Гоголя, не можуть применшити його значення для української ідентичності.
Читайте також: Квартиру російського пропагандиста Лебедєва у Києві продали на аукціоні за 13,5 мільйона гривень