Від цукру-рафінаду до «Київського торту»: історія кондитерської фабрики Roshen

Новини

05.07.2026 20:59

Игорь Блохин, джерело: «Facenews»

Новини

Історія знакового для Києва підприємства, яке сьогодні відоме як кондитерська фабрика Roshen, почалася 15 березня 1868 року. Тоді акціонерне товариство Київського цукрово-рафінадного заводу на чолі з підприємцем Вандермейленом орендувало земельну ділянку площею 8 десятин у Михайлівському Золотоверхому монастирі. Вибір місця був зумовлений близькістю до планованої товарної станції Києво-Курської залізниці (нині станція Київ-Деміївський). На цій території розгорнулося будівництво одного з найбільших промислових об'єктів тогочасного Києва.

Будівництво тривало надзвичайно швидко. Вже 2 травня 1869 року розпочалося зведення заводу, а менш ніж за рік, 2 квітня 1870 року, підприємство виробило першу партію цукру-рафінаду. Саме в історичних корпусах цього заводу нині розташована кондитерська фабрика Roshen. Головний виробничий корпус, зведений за проєктом архітектора Івана Фрідріха Вишневського, автора першого залізничного вокзалу Києва, оточували ще 11 допоміжних будівель. На момент створення підприємство вважалося одним із найсучасніших у місті, значну частину обладнання закуповували у Великій Британії. Його проєктна потужність становила близько 800 тис. пудів (13 тис. тонн) рафінаду на рік, що робило його одним з найбільших у Київській губернії. На початковому етапі тут працювало близько 360 робітників.

Читайте також: Екологічна катастрофа в Києві: 350 тонн нафтопродуктів забруднили Кирилівське озеро

Відродження після пожежі та розвиток

У 1873 році сталася руйнівна пожежа, внаслідок якої від підприємства вціліли лише стіни головного корпусу. Архітектор Вишневський знову розробив проєкт відбудови, приділивши особливу увагу пожежній безпеці. Вже у 1874 році завод повністю відновив роботу. На початку 1880-х років кількість працівників зросла приблизно до 1000 осіб. Підприємство славилося своєю соціальною інфраструктурою: газове, а згодом електричне освітлення, робітниче селище, безкоштовна їдальня, пральня, лікарня на 40 ліжок та власна пожежна команда.

На початковому етапі завод виробляв цукор-рафінад у формі «голів». Згодом асортимент розширився, включивши кусковий рафінад різних сортів, цукрову пудру та патоку. Станом на 1913 рік, підприємство пропонувало рафінад у головах, пиляний, колотий, кругляки, цукрову пудру та патоку.

Кондитерська фабрика Валентина Єфімова

Паралельно, у 1884 році, на Деміївці київський купець Валентин Єфімов відкрив власну кондитерську фабрику. Розташована неподалік Вознесенської церкви, на сучасному Голосіївському проспекті, вона спочатку була невеликою, з штатом до 20 майстрів. Асортимент продукції був широким: шоколад, карамель, монпасьє, какао-порошок, цукерки, пастила, мармелад, пряники, кава, чайне печиво та фруктове варення. Особливістю пакування були художньо оформлені жерстяні коробки з київськими краєвидами.

20 червня 1897 року фабрика стала акціонерним товариством. Однак того ж року сталася велика пожежа, що знищила більшість дерев'яних будівель. У 1898-1900 роках підприємство було відбудовано заново, зведено цегляні корпуси та встановлено нове обладнання. Попри реконструкцію, компанія «Деміївська парова фабрика шоколаду і цукерок Валентина Єфімова» зіткнулася з фінансовими труднощами.

У 1901 році, після позачергових зборів акціонерів, до правління увійшли швейцарські підприємці Карл і Альберт Вюрглери, а також Карл Шульц. Новим директором став Альберт Вюрглер, який модернізував виробництво, розширив площі та впровадив новітнє обладнання. Фабрика швидко позбулася боргів і стала успішним підприємством, маючи торговельні точки в інших містах. На початку XX століття фабрика представляла собою комплекс цегляних корпусів, де проводився повний цикл виготовлення шоколаду. Виробничі приміщення відзначалися простором, вентиляцією та чистотою, а працівники носили спеціальний одяг. У 1913 році на фабриці працювало близько 200 осіб, тривалість робочого дня становила 10 годин. Підприємство мало власну електростанцію та артезіанську свердловину. У 1916-17 роках чистий прибуток перевищував 109 тисяч рублів, роблячи її найбільшим виробником шоколаду і цукерок у Києві.

Націоналізація та радянський період

У 1919 році підприємство було націоналізовано радянською владою. У 1921 році всі великі та середні промислові підприємства були об'єднані в галузеві трести. Цукрорафінадний завод був перепрофільований на кондитерську продукцію, а дрібні фабрики, включно з фабрикою Єфімова, об'єднані в єдину кондитерську фабрику. 16 листопада 1922 року колектив фабрики, попри критичний фінансовий стан, взяв на себе зобов'язання відновити виробництво, що успішно виконав.

У 1923 році фабриці присвоїли ім'я Карла Маркса. У наступні роки кондитерська фабрика імені Карла Маркса стала одним із найбільших виробників солодощів у Радянському Союзі. У 1930-31 роках було проведено повне технічне переоснащення, збільшено територію до 2,5 га, споруджено нові цехи та модернізовано старі будівлі. Виробництво зросло більш ніж утричі, а кількість працівників сягнула 2347 осіб.

На початку 1930-х років розробили проєкт реконструкції колишнього рафінадного заводу під кондитерський комбінат. У 1934 році основне виробництво кондитерської фабрики імені Карла Маркса перенесли на територію колишнього цукрорафінадного заводу на проспекті Науки. Історичні корпуси фабрики Єфімова продовжували функціонувати як шоколадно-бісквітний цех. Загальна чисельність працівників досягла майже 4000 осіб.

Під час Другої світової війни виробничі корпуси зазнали значних руйнувань. У січні 1944 року затвердили програму відновлення, яка передбачала поетапну реконструкцію цехів. До 1951 року річний обсяг виробництва сягнув приблизно 49 тисяч тонн продукції.

Народження «Київського торту» та подальший розвиток

1956 рік став знаковим: було створено легендарний «Київський торт». Його основою стали білково-горіхові коржі типу безе, приготовані зі збитих яєчних білків та подрібнених горіхів, з масляним кремом між коржами. Рецепт має кілька версій походження, включаючи випадковість або цілеспрямовані експерименти. У 1973 році кондитери Ганна Курило та Галина Фастовець-Калиновська отримали авторське свідоцтво на «Київський торт». Торт став гастрономічним символом Києва, впізнаваним завдяки фірмовій упаковці.

У 1970-х роках підприємство пройшло масштабну модернізацію, розширивши асортимент, зокрема, запустивши виробництво десертної карамелі, фруктового мармеладу та шоколадних цукерок з лікером. Окрім «Київського торту», фабрика випускала широкий перелік відомих цукерок та шоколаду.

У середині 1980-х років з'явилися цукерки «Вечірній Київ», створені як гастрономічний символ столиці. Їх рецептура включала підвищений вміст какао, натуральне молоко, коньячну ноту та цілий фундук. Цукерки швидко стали престижним подарунком і дефіцитним товаром.

Сучасний етап: Roshen

У 1994 році підприємство реорганізовано в закрите акціонерне товариство. У 1999 році контрольний пакет акцій Київської кондитерської фабрики імені Карла Маркса придбав Петро Порошенко. У 2002 році кондитерський бізнес отримав назву Roshen, а у 2009 році фабрику було офіційно перейменовано на Київську кондитерську фабрику Roshen. Підприємство працює на 36 виробничих лініях із сумарною потужністю близько 60000 тонн продукції на рік, оснащене сучасним європейським обладнанням. Асортимент перевищує сотню позицій, але «Київський торт» залишається головним символом фабрики.

У 2018 році частина виробничої території почала трансформуватися у громадський простір з екскурсійною програмою «Шоколадна фабрика Roshen», зоною відпочинку, арт-об'єктами, динамічним фонтаном та світломузичними шоу. У зимовий період ця територія перетворюється на святкове містечко.

У ніч на 24 січня 2026 року, внаслідок ракетно-дронової атаки на Київ, було зруйновано частину цеху кондитерської фабрики Roshen. Загинула співробітниця підприємства, яка перебувала на зміні.

Читайте також: Російський удар по Києву знищив 800 тисяч книжок видавництва BookChef