Чому росіяни досі йдуть воювати в Україну: свідчення полонених

Новини

10.07.2026 20:33 (Оновлено 10.07.2026 в 20:33)

Игорь Блохин, джерело: «Facenews»

Новини

Інтерв'ю з російськими та іноземними військовополоненими в Україні розкриває мотиви, якими керуються громадяни РФ, підписуючи контракти на участь у війні, попри усвідомлення її небезпеки та руйнівних наслідків.

Війна в Україні продовжується, і Росія, попри значні втрати, підтримує наступ завдяки постійному притоку нових солдатів. Ці бійці – звичайні росіяни та деякі іноземці, які підписують вигідні контракти, усвідомлюючи, що їхня участь у бойових діях, особливо в піхоті, часто є односторонньою подорожжю. Інтерв'ю з російськими та іноземними військовополоненими, що утримуються в одному з таборів для військовополонених в Україні, мають на меті зрозуміти їхні мотиви для участі у війні, особливо в контексті пізнього етапу конфлікту, а також розкрити їхній досвід від підписання контракту до бойових дій.

Розмови з полоненими демонструють складну картину їхніх мотивацій. Для багатьох ключовим фактором є фінансові труднощі та обіцянки вигідних контрактів. Інші вказують на відчуття патріотизму та обов'язку перед країною, незважаючи на усвідомлення негативних наслідків війни. Деякі зізнаються, що не мали чіткого уявлення про справжні цілі війни, а мотивацією слугувала інформаційна політика та переконання у перемозі.

Фінансова мотивація та соціальні чинники

Один з опитаних, який раніше 12 років працював на фармацевтичному заводі в Карелії, розповів, що підписав контракт через бажання змінити своє життя та фінансову скруту. Його попереднє життя на заводі було стабільним, але одноманітним. Інший полонений, колишній вахтовик, зізнався, що підписав контракт через нагальну потребу в грошах для ремонту будинку. Він зазначив, що йому пропонували зовсім іншу роль, ніж ту, яка врешті-решт виявилася на передовій.

Ще один військовополонений, який працював вантажником, розповів, що його друзі вже пішли за контрактом, і він, незважаючи на відсутність офіційного працевлаштування та бажання «погуляти», також вирішив підписати контракт. Він зізнався, що не мав чіткого уявлення про те, що на нього чекає, але отримані кошти дозволили йому вирішити фінансові проблеми.

Патріотизм та виконання присяги

Деякі полоненні наголошують на патріотичних почуттях та обов'язку перед своєю країною. Один з бійців зазначив: «Я патріот своєї країни, своєї Росії, і я все одно за свою країну в будь-якому випадку». Інший, який дав присягу, вважає, що «наказ є наказ» і він не шкодує про свій вибір, навіть після пережитого.

Існують також свідчення про те, що деякі солдати сприймають війну як захист своєї батьківщини, тоді як українські сили захищають свої домівки. Однак, присутній і виразний сумнів щодо доцільності війни та її наслідків. Один з полонених сказав: «Я взагалі, якщо чесно, проти цієї війни, те, що хлопців багато загинуло з обох сторін, що сім'ї залишилися, матері, діти. Ну, не знаю, як на мене, це все хотілося б швидше припинити».

Суперечливі погляди на війну та її причини

Полонені висловлюють різні погляди на причини конфлікту. Один з них, спілкуючись з людьми з Луганської та Донецької областей, які жили там до 2014 року, стверджує, що вони «нічого хорошого про Україну не говорять» і також зазнавали бомбардувань, але «з боку України». Він ставить під сумнів, хто саме винен у конфлікті.

На противагу цьому, інший полонений, який багато був на Донбасі, бачив міста, які «потім російська армія побудувала, і все життя вимерло», а «потім цілі міста принижували». Він вважає, що «правда багатогранна» і «з обох боків нічого доброго немає». Також висловлюється думка, що війну можуть вирішити лише президенти країн, і є надія на швидке її завершення, оскільки «всі втомилися від цього».

Досвід бойових дій та майбутні плани

Досвід бойових дій для багатьох виявився значно відмінним від очікуваного. Один з полонених розповів про 3 тижні, проведені в лісосмузі, де вони закріпилися та спостерігали за обстановкою, не будучи поміченими. Однак, їх виявили, закидали гранатами, і він отримав поранення. Інший згадував про два місяці, проведені в підвалі п'ятиповерхівки після штурму, де «кожен день думав, що цей день може бути останнім».

Після пережитого, деякі полонені висловлюють бажання змінити своє життя. Один з них, якщо його обміняють, хотів би знайти нормальну роботу, можливо, зварювальником або будівельником, і навіть готовий пройти навчання. Однак, він не виключає можливості продовження служби за контрактом, якщо не знайде кращої оплачуваної роботи.