Українців намагаються повернути з-за кордону: від примусу до обіцянок (2024-2026)
Протягом 2024-2026 років українська влада активно працювала над поверненням своїх громадян, які перебувають за кордоном. Цей процес супроводжувався низкою законодавчих ініціатив та реорганізацій державних органів, часто демонструючи внутрішню суперечливість між примусовими заходами та стимулюванням добровільного повернення. Ініціативи варіювалися від обмежень у видачі закордонних паспортів до створення нових міністерств та координаційних рад.
Початком процесу стало припущення про обмеження видачі закордонних паспортів чоловікам призовного віку, яке з'явилося у мережі на початку 2024 року. Хоча офіційно це було спростовано як фейк, у квітні того ж року з'явилися експериментальні постанови Кабінету Міністрів, що вимагали наявність військово-облікового документа для отримання паспорта. Це викликало занепокоєння серед українців за кордоном, адже за відсутності такого документа паспорт міг не видаватися, а повернення в Україну було б ускладнене.
Читайте також: Мільярди є, дій немає: Київ під загрозою холодної зими 2026 без чітких відповідальних
Від примусу до стимулювання: еволюція державної політики
Спочатку чиновники наголошували на можливості примусового повернення громадян, згадуючи такі терміни, як депортація та екстрадиція. Однак виявилося, що міжнародні конвенції та законодавство європейських країн не дозволяють такого примусового видворення. Це призвело до зміни риторики на створення умов для добровільного повернення, хоча елементи залякування в медіа-просторі продовжували існувати.
Урядові зміни почалися восени 2024 року. Після відходу Ірини Верещук з посади віце-прем'єр-міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, виникла потреба у системній зміні державної політики. Розглядалося питання ліквідації Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (Мінреінтеграції) та передачі його функцій Міністерству розвитку громад та територій (Мінрозвитку).
3 грудня 2024 року Верховна Рада України перейменувала Мінреінтеграції на Міністерство національної єдності України, призначивши його очільником Олексія Чернишова. Для практичної взаємодії з українськими громадами за кордоном було створено спеціальне Агентство національної єдності. Таким чином, функції, які традиційно належали МЗС, були передані новоствореному міністерству.
Перша програма, в рамках якої повернення громадян з-за кордону розглядалося як критично важливий фактор для економічного виживання та післявоєнного відновлення, передбачала створення «хабів єдності». Хоча акцент на примушенні зменшився, діяльність Міністерства національної єдності зазнала критики з боку експертів та правозахисників. Зокрема, Олена Луньова назвала це міністерство «неефективним адміністративним експериментом», який за сім місяців існування не продемонстрував значних результатів. Відзначалося, що міністерство зосередилося виключно на комунікації з діаспорою, дублюючи функції МЗС, але виявилося відірваним від політики щодо ВПО та жителів тимчасово окупованих територій.
У липні 2025 року Президент Володимир Зеленський анонсував масштабну адміністративну реформу, спрямовану на скорочення витрат на державний апарат. 21 липня 2025 року Кабінет Міністрів офіційно ліквідував Міністерство національної єдності, приєднавши його функції до Міністерства соціальної політики, яке було перейменовано на Міністерство соціальної політики, сім'ї та єдності України.
Паралельно з цими процесами лібералізації, 21 серпня 2025 року уряд Юлії Свириденко вніс до Верховної Ради законопроект №13673. Цей документ був спрямований на різке посилення відповідальності за правопорушення, пов'язані з перетином державного кордону в умовах воєнного стану, та передбачав інструменти примусового повернення. Законопроект запроваджував кримінальну відповідальність за перетин кордону без документів, за підробними документами або поза пунктами пропуску (з санкцією у вигляді штрафу або позбавлення волі до 3 років). Також передбачалося кримінальне переслідування осіб, які перевищили встановлений законом термін перебування за кордоном (з санкцією від 3 до 5 років позбавлення волі). Однак ці законопроекти мали певні суперечності з Конституцією України.
8 липня 2026 року, для подолання відомчої роз'єднаності, було створено Координаційну раду з питань внутрішньо переміщених осіб, сприяння збереженню зв'язку з громадянами України за кордоном та їх добровільного повернення. Основною задачею ради є вироблення скоординованих рішень, які б виключали фрагментарність державної політики. Рада готує пропозиції для Кабінету Міністрів, який ухвалює остаточні рішення.
Загалом, завдання повернути 8-9 мільйонів громадян України залишається актуальним. Практика показала, що примусові методи («кнут») виявилися неефективними, а стимулюючі заходи («пряники») поки що не принесли бажаного результату, викликаючи питання щодо їхнього розміру та привабливості. Паралельно тривають переговори з європейськими партнерами щодо повернення чоловіків, що породжує дискусію про пріоритетність повернення чоловіків чи громадян усіх статей та вікових груп.
Читайте також: США готові тиснути на Росію, Україна нарощує морські сили: головні події дня
Від штурму окопів до лідерства: як готують командирів відділень для ЗСУ
Київ кінця XIX століття: місто кишенькових злодіїв, зухвалих грабіжників та витончених шахраїв
Іран: невизначене майбутнє режиму на тлі чуток про здоров'я лідера та зовнішньої ескалації
McDonald's в Україні: Корпоративна революція та вихід з-під контролю Європи
Вибух складу боєприпасів на Київщині та напад на ТЦК у Львові: деталі та розслідування
Виїзд бронемашини на позиції: кадри з Донецького напрямку
ЗСУ завдали нищівних ударів по російських окупантах: знищено склади, техніка та флот
Українська «Десна»: новий тактичний автомобіль, що перевершує легендарний Hummer
