На тлі перебування Олени Мудрак у в'язниці та невизначеного статусу Валерія Буданова, політичний аналітик Юрій Ніколов звертає увагу на потенційних бенефіціарів цих подій. За його спостереженнями, Олег Татарóв та Давид Арахамія, два ключові соратники президента Володимира Зеленського, здається, уникають будь-яких звинувачень чи загроз. В експертному середовищі вже лунають припущення, що такі обставини не є випадковими.
Ніколов нагадує, що Олег Татарóв у минулому зумів уникнути справи, яка розслідувалася Національним антикорупційним бюро України (НАБУ). Давид Арахамія, зі свого боку, дивовижним чином завжди залишається осторонь підозр, пов'язаних із неправомірними оборудками чи іншими сумнівними питаннями. Автор зазначає, що президент Зеленський часто критикує своїх підлеглих за зв'язки з НАБУ, незалежно від того, чи ці зв'язки реальні, чи нав'язані недоброзичливцями. Така політика, на думку Ніколова, сприяє формуванню "сліпої зони" навколо президента.
Аналіз «сліпої зони» та її ймовірних архітекторів
Феномен формування «сліпої зони» навколо ключових політичних фігур, зокрема президента, набуває особливої актуальності в контексті останніх подій. Це явище, коли певні особи або групи успішно уникають відповідальності чи впливу розслідувань, може свідчити про складніші процеси, ніж просто збіг обставин. За словами Юрія Ніколова, такі процеси потребують ретельного аналізу, особливо коли мова йде про осіб, які займають високі посади та мають значний вплив.
Справу Олени Мудрак та ситуацію навколо Валерія Буданова аналітик розглядає як каталізатор для вивчення ролі «донів», «консільєрі» та «капореджиме» в політичній системі. Цей термінологічний апарат, запозичений з кримінального світу, вказує на наявність тіньових структур впливу та управління, які можуть функціонувати паралельно з офіційними інституціями. Ніколов припускає, що саме ці неформальні мережі можуть бути відповідальними за створення «сліпих зон» та захист певних осіб від відповідальності.
Роль Татарóва та Арахамії в системі
Особлива увага в аналізі приділяється ролі Олега Татарóва та Давида Арахамії. Татарóв, який раніше зумів уникнути кримінального переслідування за сприяння НАБУ, та Арахамія, який постійно уникає будь-яких серйозних звинувачень, виглядають як фігури, що виграють від поточної ситуації. На думку автора, це може свідчити про їхню здатність ефективно керувати інформаційними потоками та нейтралізовувати потенційні загрози, або ж про наявність механізмів, які їх захищають.
Зв'язок між справами Мудрак та Буданова з просуванням інтересів Татарóва та Арахамії залишається предметом припущень, проте сам факт того, що ці особи не зазнають жодного тиску, викликає питання. Ніколов підкреслює, що президент Зеленський, будучи втягнутим у боротьбу з корупцією, може неусвідомлено сприяти створенню «сліпої зони», караючи одних своїх людей, тоді як інші, можливо, більш впливові, залишаються поза полем зору розслідувань.