Президент України Володимир Зеленський перебуває в епіцентрі політичної кризи, спричиненої хвилею корупційних скандалів та посиленням тиску на його офіс і правоохоронні органи. На тлі триваючої війни, глава держави стикається з відсутністю політичної підзвітності та прозорості, що, на думку українських журналістів, може мати катастрофічні наслідки для держави.
Журналісти "Kyiv Independent" наголошують на важливості висвітлення внутрішньополітичних проблем, навіть якщо це може бути неприємно для суспільства, яке сприймає Зеленського переважно як лідера воєнного часу. Вони зазначають, що ігнорування корупції зараз може призвести до негативних наслідків у майбутньому, а відсутність конструктивної критики дозволяє владі діяти безконтрольно. На думку експертів, українська влада, ігноруючи запити народу та журналістів, ризикує втратити довіру як всередині країни, так і з боку міжнародних партнерів.
Наростаючі скандали та політичні виклики
Останні місяці стали для президента Зеленського періодом серйозних випробувань. Після протестів влітку цього року, ланцюг подій включив новий корупційний скандал за участю високопосадовців з Офісу президента, протистояння між українськими спецслужбами та черговий корупційний скандал, що призвів до відставки колишнього Генерального прокурора Руслана Рябошапки.
Відставка Рябошапки супроводжувалася низкою дивних подій. Спочатку він заявив про небажання йти у відставку, але після зустрічі з президентом Зеленським та головою парламентської фракції партії президента Давидом Арахамією, погодився залишити посаду. Через тиждень Рябошапка затвердив обвинувачення проти голови Національного антикорупційного бюро (НАБУ) та ще однієї особи, причому це сталося після того, як він залишив Україну.
Особливу стурбованість викликає той факт, що Рябошапка, ймовірно, не міг покинути Україну без дозволу з Офісу президента. Експерти зазначають повну відсутність політичної відповідальності з боку президента Зеленського, адже саме він призначає Генерального прокурора. Натомість, президент уникає будь-якого визнання своєї причетності до цих подій, а його комунікація з суспільством щодо корупційних скандалів була фактично нульовою.
Інформація про зустріч Зеленського, Рябошапки та Арахамії стала відома завдяки журналістам, а не офіційним повідомленням. Це свідчить про небажання президента брати на себе відповідальність та змінювати принципи призначення на посаду Генпрокурора. Зеленський прагне мати лояльну людину на цій посаді, але не хоче нести за неї політичну відповідальність, що журналісти називають "подвійною грою".
Ситуація ускладнюється крихкістю парламентської більшості. Навіть незначна кількість людей, яких можуть таргетувати антикорупційні органи, може стати серйозною проблемою для президента. Український парламент, хоча й існує, є демотивованим, неефективним та несамостійним, що створює додаткові ризики для державності. На цьому тлі, теоретично, необхідні парламентські вибори, але їх проведення неможливе під час воєнного стану.
Спроба притягти до відповідальності голову НАБУ, яку ініціював Рябошапка, розглядається як спроба дискредитувати антикорупційні органи. Це вдалося, оскільки тепер у суспільства та журналістів виникають питання до НАБУ. Антикорупційна інфраструктура є останнім важелем контролю за діями президента, який ігнорує протести та українських журналістів. Зеленський, схоже, навчився ігнорувати будь-який тиск.
Ігнорування діалогу та втрата прозорості
Президент Зеленський демонструє небажання спілкуватися з українськими журналістами, надаючи перевагу інтерв'ю іноземним ЗМІ. Петиція щодо організації прес-конференції для незалежних українських медіа, яка зібрала понад 25 000 підписів, досі не отримала повноцінної відповіді. Журналісти вважають, що президент уникає прес-конференцій через зростання кількості незручних питань щодо корупції в його офісі та його особистої відповідальності.
Замість діалогу з суспільством, президент використовує монологи у вигляді записаних відеозвернень. Протестувальники та громадські активісти неодноразово висловлювали бажання вести діалог, однак Зеленський ігнорує ці запити. Це свідчить про поступову втрату прозорості та підзвітності в Україні, що є серйозною проблемою, особливо в умовах війни.
«Уряд, який перестає слухати народ і забуває власні обіцянки, прямує до прірви. Я думаю, що такий спосіб дій, який ми спостерігаємо зараз, веде цей уряд до прірви.» — Володимир Зеленський.
Призначення на посади воєнних героїв, як-от Кирило Буданов або Юрій Ганущак, після усунення людей, які викликали невдоволення суспільства, розглядається як спроба заспокоїти громадську думку, а не як реальна реакція на корупційні скандали. Відставка голови Офісу президента Андрія Єрмака, який довгий час був токсичною фігурою, відбулася лише після його прямої причетності до корупції, виявленої НАБУ.
Оточення президента наразі складається з осіб, які потенційно можуть бути притягнуті до відповідальності за корупцію, що свідчить про вкрай складний стан уряду та Офісу президента. Відсутність підзвітності та прозорості, а також вибірковість у спілкуванні з журналістами, підкреслюють проблеми в українській владі. Заходи, де журналісти обираються Офісом президента, а зміст публікацій суворо контролюється, не є формою діалогу з суспільством.
Екзистенційна небезпека для України
Поточна ситуація, коли президент Зеленський ігнорує незалежних журналістів та не бажає відповідати на ключові запитання суспільства, ставить під сумнів майбутнє України. Слова самого президента про уряд, що втрачає слух, зір і пам'ять, виглядають пророчими. Відсутність підзвітності та відповідальності веде український уряд до політичної прірви, що може призвести до катастрофічних наслідків для всієї держави, особливо в умовах війни.
Політичний вплив Зеленського слабшає як у парламенті, так і в його команді. Небажання нести відповідальність за дії підлеглих, які виявилися втягнутими у тіньові схеми, підриває його авторитет. Хоча президент має потенціал для відновлення свого впливу через перезавантаження відносин з українським суспільством, він не виявляє такої готовності. Негласний суспільний договір часів війни, коли суспільство не критикувало владу, а влада працювала на державу, зруйнований. Це робить Україну вразливою, оскільки політична нестабільність може призвести до непередбачуваних наслідків, а країна, як відомо, схильна до революційних подій.