Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС) відіграє ключову роль у формуванні суддівського корпусу України, адже саме через неї кандидати потрапляють до системи. Однак, згідно з планами, у червні 2026 року склад комісії суттєво оновиться: з 16 членів залишиться лише один. Вирішальним стає процес розробки правил відбору нових членів, адже хто їх напише, той і визначатиме обличчя судової системи на майбутні роки. Це стало причиною прихованої боротьби за контроль над цим процесом.
Перший етап цієї боротьби відбувся 30 вересня, коли до судового комітету Верховної Ради надійшло два законопроєкти: один від «слуг народу» (№116018) та інший від уряду (№1608/1). Попри прохання прем'єр-міністра підтримати урядовий варіант, комітет віддав перевагу тексту депутатів, відправивши пропозицію Кабміну «в кошик». Така ситуація створює розбіжність між обіцянками уряду перед міжнародними партнерами та рішеннями парламентської більшості.
Роль міжнародних експертів у відборі суддів
Суть конфлікту криється у нормі, що визначає порядок голосування. За правилами, розробленими у 2021 році, до конкурсної комісії з відбору членів ВККС входило шість осіб: три судді (або судді у відставці) від Ради суддів та три міжнародні експерти, запропоновані партнерами України. Для визнання кандидата доброчесним було потрібно чотири голоси, з яких два – обов'язково від міжнародників. У разі рівного розподілу голосів (3 на 3) перевагу мала позиція іноземних членів. Ця схема мала на меті забезпечити прозорість та незалежність відбору, оскільки міжнародні експерти не пов'язані з українською судовою системою, а отже, менш вразливі до тиску чи корупції. Завдяки цим правилам у 2023 році вдалося призначити 16 членів ВККС, що стало одним з кроків для отримання Україною статусу кандидата в ЄС.
Ситуація ускладнилася в червні 2025 року, коли міжнародні експерти вийшли з конкурсної комісії. Понад рік Рада суддів відкладала ухвалення нових правил. Альтернативний сценарій передбачав формування комісії виключно з представників українських юридичних еліт: суддів, прокурорів, адвокатів та науковців, що викликає побоювання щодо упередженості відбору.
Розбіжності у законопроєктах та висновок Венеційської комісії
Урядовий законопроєкт №1608/1, розроблений з урахуванням вимог партнерів, пропонував зберегти значущу роль міжнародників, надавши їм право вето у питаннях доброчесності та обов'язковий голос при оцінці професійності. Натомість, депутатський законопроєкт №116018 фактично нівелював вплив іноземних експертів, прирівнявши всі шість голосів у конкурсній комісії. Це означає, що суддівська трійка могла б як проводити «своїх» кандидатів, так і блокувати неугодних, перетворюючи міжнародних спостерігачів на формальність. 25 вересня Венеційська комісія у терміновому висновку закликала посилити роль міжнародників, розширити сферу їхнього впливу на всі ключові рішення та зберегти їхню участь до завершення відбору. Вони також порадили не передавати місця міжнародників українським органам та залишити апарату ВРП лише організаційні функції.
Проте, через п'ять днів після висновку Венеційської комісії, профільний комітет Ради ухвалив текст, який ще більше послабив позиції міжнародних експертів. Хоча в рішенні йшлося про доопрацювання законопроєкту №116018 з урахуванням урядового варіанту та висновку Венеційської комісії, депутати проголосували за концепцію, де міжнародники втрачали вирішальний голос. Повернення цієї норми на другому читанні фактично означало б переписування закону з нуля.
Фінансові та євроінтеграційні наслідки
Відповідність вимогам щодо участі міжнародних експертів у формуванні ВККС є одним із ключових критеріїв для просування України до Європейського Союзу, зокрема, у рамках розділу 23 переговорів про вступ. Невиконання цієї вимоги може загальмувати весь процес інтеграції. Крім того, програма Ukraine Facility на 2026 рік передбачає виділення понад 13 мільярдів євро, значна частина яких (близько 130 мільйонів євро, або майже 7 мільярдів гривень) залежить від «змістовної участі» міжнародників у відборі членів ВККС. Недостатня участь може призвести до невиплати цих коштів, що є критично важливим для країни, яка веде війну та має значний дефіцит бюджету.
Проблеми з формуванням суддівського корпусу є гострими: станом на липень 2024 року в місцевих судах бракує майже 2000 суддів із 5300 посад, в апеляційних – близько 450, а у Верховному суді – 51 крісло. Минулого року кількість звільнених суддів перевищила кількість призначених, що призводить до зростання навантаження на діючих. Нова ВККС матиме вирішальне значення для заповнення цих вакансій. Посилення впливу суддівської корпорації на процес відбору може призвести до призначення суддів, лояльних до системи, але не обов'язково доброчесних, що ставить під загрозу відновлення довіри до правосуддя.
Суверенітет чи уникнення відповідальності?
«Головний аргумент прихильників депутатської версії звучить про суверенітет. Мовляв, чому іноземці вирішують, хто буде судити українців, але іноземці відбирають українців, а не іноземців і вибирають по критеріях доброчесності, а не по критеріям, хто там читає Томіксора, це якийсь там гіпотетичний, містичний, якого вони так всі бояться.»
Однак, як зазначає автор, міжнародники лише відсіюють кандидатів, чиї статки чи біографія викликають питання, що повністю відповідає суверенітету України. Венеційська комісія також підтвердила сумісність такої моделі з суверенітетом. Таким чином, боротьба за правила відбору ВККС є боротьбою за майбутнє української судової системи. Рішення, ухвалене цієї осені, матиме довгострокові наслідки, впливаючи на довіру до держави та її євроінтеграційний шлях.