Символом героїзму українських воїнів, що захищали Чернігів, стала обстріляна стела, прошита осколками. У квітні на цьому пагорбі розташовувалися могили українських солдат, які тримали висоту до останнього. Необхідність у захопленні цього пункту була настільки великою для росіян, що вони зрівняли пагорб із землею. Ця та інші ключові битви за місто, що остаточно зруйнували плани росіян щодо взяття Києва за три дні, змусивши їх втекти під виглядом «жесту доброї волі», потребували детального висвітлення. Історія оборони Чернігова, заснована на спогадах безпосередніх учасників, є найбільш повною розповіддю про ці події.
Наприкінці вересня 2021 року Росія та Білорусь спільно проводять навчання «Захід-2021», задіявши близько 200 тисяч військових, 80 літаків та гелікоптерів, майже 300 танків та сотні артилерійських систем. Попри заяви російського керівництва про суто оборонний характер маневрів, техніка та підрозділи залишені в Білорусі згодом були використані для наступу на українську територію. До початку зими 2021 року тривало нарощування техніки вздовж кордонів України. На противазі Чернігівській та Сумській областям дислокувалося угруповання військ «Центр» зі штабом у російському місті. Плани наступу, як свідчать джерела, були затверджені на початку січня 2022 року. У лютому 2022 року кількість російського угруповання оцінювалася вже в 130 тисяч військових. За два тижні до вторгнення Росія та Білорусь провели спільні навчання «Союзна рішучість», що викликало сумніви щодо мирних намірів.
Підготовка до вторгнення та перші удари
Напередодні повномасштабного вторгнення українські військові проводили навчання «Сніжок» на Чернігівщині. 1-ша окрема танкова Сіверська бригада готувалася до зустрічі з противником, відпрацьовуючи оборону та наступальні дії в польових умовах. Протягом трьох тижнів підрозділи концентрувалися в районі, здійснювали марші на понад 300 км, проводили бойові навчання та підготовку техніки. За кілька днів до вторгнення командувач військами ОК «Північ» генерал-майор Віктор Ніколюк перевіряв готовність військ на кордоні з росією та Білоруссю. Полковник Дмитро Брижинський, який раніше командував 93-ю ОМБр «Холодний Яр», очолив оборону Чернігова. 22 лютого він ще не до кінця вірив у повномасштабне вторгнення, припускаючи ескалацію на Донбасі, але повертався додому зі зброєю, побоюючись диверсійних груп.
Увечері 23 лютого керівник штабу оборони Чернігова Дмитро Брижинський отримав два суперечливі повідомлення: одне – про підготовку до масштабного вторгнення, інше – про фейк та інформаційну атаку. Водночас, українські прикордонники в селі Дніпровське, що межує з Білоруссю, обговорювали заяви президента США Байдена про наступ 24 лютого о 4 ранку. Це повідомлення, хоч і здавалося їм жартом, виявилося пророчим. Саме Дніпровське стало першим населеним пунктом на Чернігівщині, який зазнав російської атаки. О 4:20 ранку база прикордонників була обстріляна з дрона з боку Білорусі. В результаті перші удари в регіоні припали по прикордонних заставах, аеродрому ДСНС у Ніжині та навчальному корпусі 1-ї танкової бригади в Гончарівському. Удар по навчальному корпусу був настільки потужним, що його сприйняли за ядерний вибух.
Російські війська увійшли на Чернігівщину з території Білорусі, рухаючись колонами техніки, деякі з яких сягали 34 км у довжину. За попередніми даними, це були підрозділи 41-ї загальновійськової армії РФ, 35-ї окремої мотострілецької бригади, 74-ї окремої мотострілецької бригади та 55-ї окремої мотострілецької бригади. Частина 90-ї танкової дивізії також була задіяна. Українська оборона на Чернігівському напрямку налічувала дві бригади ЗСУ: 1-шу танкову та 58-му мотопіхотну, а також полк Національної гвардії. Загальна кількість українських сил, включно з добровольцями та теробороною, значно поступалася російському угрупованню. Чернігівський напрямок, де перебувало близько 30 тисяч російських військ та 10 тисяч одиниць техніки, мав ключове значення для наступу на Київ. Контроль над містом дозволив би росіянам створити логістичний хаб і ефективно постачати війська, що рухалися на столицю.
Битви за Чернігів: героїзм і несподівані тактики
З першого дня вторгнення росіяни поспішали, але українські військові вдало застосовували тактику знищення мостів та відведення противника на поля, де техніка в'язла в болоті. Замість планування оборони на річці Городня, українські сили мусили діяти гнучко, змушуючи ворога вступати в бій на вигідних для себе умовах. 24 лютого 1-ша окрема танкова Сіверська бригада вступила в бій з російськими колонами на трасі біля Ріпок. В результаті, перша колона була знищена майже на 100%, а друга – за кілька годин повторила її долю. Бійці бригади розповіли про знищення російських танків, один з яких було розбито до найменших деталей. Під час бою резервна група під командуванням полковника Артема Лінкова потрапила під обстріл, але змогла ідентифікувати техніку противника за українськими прапорами.
25 лютого українські сили зустріли російські війська на підступах до Чернігова. Близько п'ятдесяти одиниць російської техніки рухалися на місто. Бійці зайняли позиції, використовуючи переваги місцевості. Бій біля зупинки, що стався того дня, залишив після себе вирви від снарядів. Один з БМП, що обороняв позиції, був пошкоджений, але екіпаж зумів вивести машину з-під обстрілу. Після бою, група відступала до Чернігова, потрапивши в засідку, де отримала поранення командир роти. У цій битві загинув 24-річний командир Сергій Телушков, позивний «Кріпиш».
Зведені загони територіальної оборони, які сформувалися протягом перших годин вторгнення, зайняли оборону біля в'їзду до Чернігова. Більше п’яти барикад було зведено в кожному напрямку. Місто готувалося до вуличних боїв, виготовляючи «коктейлі Молотова». Російський наступ на Чернігів сповільнювався знищеними мостами та опором місцевого населення. У багатьох населених пунктах, що опинилися за лінією фронту, росіян зустрічали невдоволенням. Їхні плани, розраховані на 20-30 км від кордону, виявилися неефективними через незнання місцевості та відсутність імпровізації. Російські війська блукали, губилися, а в деяких випадках навіть тонули в річках через відсутність доріг.
24 лютого зведений загін Національної гвардії прибув на аеродром «Півці» на півночі Чернігова, який мав стратегічне значення для російських військ як логістичний хаб. Воїни вжили заходів для блокування злітно-посадкової смуги, використовуючи все, що могли дотягнути. Наступного дня, біля аеродрому, українські танкісти успішно відбили першу спробу прориву російських сил, знищивши чотири танки. Незважаючи на потужний артилерійський обстріл, який вивів з ладу три українські танки, захисники аеродрому готувалися до наступної атаки, яку росіяни не полишали.