У середині XIX століття Північно-Західний прохід, що обіцяв значно скоротити морський шлях з Європи до Азії, був для мореплавців найбажанішою метою. Незважаючи на ризик бути заблокованими льодами та невідомість навігації, британський Адміралтейство вважало, що близьке відкриття цього шляху. Саме тому експедиція, добре підготовлена та оснащена, вирушила під командуванням досвідченого Джона Франкліна. Однак, жоден з 129 учасників так і не повернувся додому.
Підготовка та оснащення експедиції
Кораблі "Еребус" та "Терор", раніше використані в антарктичних експедиціях, були спеціально підготовлені для арктичних умов: їхні корпуси та носові частини були додатково укріплені залізними пластинами. На них було встановлено парові двигуни, перероблені з залізничних, хоча основною силою залишалися вітрила. Екіпаж мав запаси продовольства на три роки, включаючи солонину, борошно, сухарі, чай, цукор, пемікан, а також понад 8 тисяч банок м'ясних консервів, супів та овочів, і 4 тонни шоколаду. Для підтримки морального духу в умовах тривалої полярної зими, на борту були обладнані системи опалення, передбачався розпорядок дня, робота та дозвілля. Експедиція також взяла з собою дагеротипну камеру – новітній винахід того часу.
19 травня 1845 року "Еребус" і "Терор" з 129 чоловіками на борту вирушили з Грінхіту. Після завантаження додаткових припасів у Гренландії та відправлення листів додому, вони попрямували до затоки Ланкастер. Останній раз експедицію бачили в Баффіновій затоці наприкінці липня того ж року, після чого зв'язок із нею обірвався. Родини моряків та британська громадськість почали хвилюватися, коли кораблі не повернулися у 1846 та 1847 роках. У 1848 році була організована масштабна пошукова операція з трьох напрямків, але перші спроби не дали результатів. Лише у 1850 році на острові Бічі були знайдені сліди табору та три могили членів експедиції: Джона Торрінгтона, Джона Хартнелла та Вільяма Брейна.
Жахливі свідчення та гіпотези
У 1854 році шотландський дослідник Джон Рей, спілкуючись з місцевими інуїтами, дізнався про 40 виснажених чоловіків, які тягли човен і сани в районі острова Кінг-Вільям. Вони продали інуїтам частину туші тюленя. Рей також зміг придбати предмети, що належали членам експедиції, які були впізнані в Британії. Інуїти розповіли про жахливі свідчення канібалізму, включаючи людські останки з відрізаними частинами. Ці звіти викликали скандал у Британії, де леді Джейн Франклін та письменник Чарльз Діккенс активно заперечували можливість такого низького рівня падіння для британців.
У 1859 році приватна експедиція під керівництвом Френсіса Леопольда Макклінтока знайшла записку, датовану 25 квітня 1848 року. В ній зазначалося, що кораблі "Терор" та "Еребус" були залишені 22 квітня, а 105 членів екіпажу під командуванням капітана Крозьє висадилися на сушу. Також було зазначено, що сер Джон Франклін помер 11 червня 1847 року. Причина смерті всіх учасників у записці не пояснювалася. Подальші пошуки виявили човен із залишками людських скелетів, зброєю, речами та цінними навігаційними приладами.
«Her Majesty’s ships Terror and Erebus were deserted on the 22nd April, 5 leagues N.N.W. of this. Having been beset in ice since 12th September, 1846, the officers and crews, consisting of 105 souls, under the command of Captain Crozier, landed here.» — Записка з експедиції Франкліна.
Дослідження останків, проведені в 1980-х роках, показали високий вміст свинцю в кістках, що викликало теорію про свинцеве отруєння через консерви, запаяні свинцевим припоєм. Однак, більш пізні дослідження 2018 року поставили цю теорію під сумнів, показавши, що рівень свинцю не був аномально високим порівняно з іншими моряками того часу, і що свинець міг потрапити в організм задовго до експедиції. Також не було виявлено ознак цинги. У 2014 та 2016 роках були знайдені затонулі кораблі "Еребус" та "Терор", які знаходилися значно далі на південь від місця, де їх покинули. У 2024 році ДНК-аналіз кістки встановив, що вона належить Джеймсу Френсісу Фіджсмусу, одному з офіцерів, що свідчить про те, що його тіло було використано для їжі після смерті. Проте, точна причина його смерті залишається невідомою.
Нерозгадані питання
Незважаючи на знахідку кораблів, ідентифікацію останків та свідчення місцевого населення, остаточна причина загибелі всієї експедиції Франкліна досі залишається нерозгаданою. Порівняння з експедицією Джеймса Кларка Росса, яка також діяла в цьому регіоні, але втратила лише трьох людей, вказує на відмінності в оснащенні для наземних подорожей та навичках виживання. Хоча Північно-Західний прохід був зрештою пройдений, він не став зручною торговельною артерією, як сподівалися організатори експедиції Франкліна. Залишається питання, що саме призвело до трагічного кінця майже 130 людей в суворих умовах Арктики.