На початку своєї кар'єри Рєпін, навіть заробляючи перші гроші на розписі писанок, демонстрував глибоку повагу до народної культури. Його листи, як-от до критика Стасова від 11 листопада 1876 року, сповнені захоплення українськими жінками та їхнім стилем одягання: «Яка чарівність, яке захоплення. Тільки українки та парижанки насправді вміють одягатися зі смаком... А які дукачі та намиста, які головні убори та квіти, які обличчя? А яка мова? Просто розкіш, розкіш, розкіш».
Український стрій як джерело натхнення та мистецький вибір
Рєпін активно використовував український національний одяг як елемент своїх знакових робіт. Два портрети українок біля тину, написані приблизно в той самий період у Парижі, ймовірно, стали відповіддю на підозри митця в космополітизмі, які виникли через його паризьку роботу «Паризьке кафе». У цій картині, що демонструє впливи імпресіонізму, Рєпін зобразив скандальну сцену, яка викликала обурення в Російській імперії. Його близький друг і ментор Іван Крамський різко критикував Рєпіна, вказуючи на його українське походження та сумніви щодо його здатності зображати паризьке життя.
Читайте також: «Шанс на боротьбу»: Валерій Залужний написав передмову до українського видання мемуарів Боріса Джонсона
Попри критику, Рєпін відстоював своє право на творчу свободу. Портрети «Українка» (1875) та «Українка біля тину» (1876) є яскравим свідченням його уваги до української культури. На останній роботі дівчина спирається на тин, а художник детально відтворює фактуру дерева, шкіри рук, вишивки на сорочці та прикрас. Ці роботи, створені, можливо, під впливом порад Крамського залишити «чуже» та звернутися до «національного», або ж власної туги за батьківщиною, відображають глибокий зв'язок митця з Україною.
Дослідники припускають, що портрет юної українки, ймовірно, списаний з Зої Григорівни, дочки українського художника Григорія Га, слугував підготовчою роботою до образу Чернавки в картині «Садко» (1876). Рєпін сам відчував себе в ролі Садка в Парижі, що може вказувати на його спробу знайти своє коріння та повернутися на батьківщину, віднайшовши «свою україночку», яку він писав з особливою теплотою.
«Вечорниці» як мистецький маніфест та протест
Після повернення до Петербурга та перебування в Україні, Рєпін пережив творче відродження. У цей період він створює картину «Вечорниці», завершену у 1881 році. Ця робота, на відміну від простого зображення танцю, є складним живописним твором, що демонструє майстерну роботу зі світлом, передачу тіней та кольорів. Картина відображає не лише побутову естетику української хати, але й є декларацією українськості митця та, можливо, політичним маніфестом проти русифікаційної політики Російської імперії, зокрема Валуївського циркуляру (1863) та Емського указу (1876).
Особливим акцентом стала вимога Рєпіна підписати картину «Вечорниці» саме українською мовою, що викликало резонанс та було відтворено багатьма виданнями. Це може розглядатися як «тролінг системи» з боку митця. Картина, придбана Павлом Третьяковим, демонструє не лише любов Рєпіна до естетики українського побуту, а й його глибоке почуття єдності з українським народом.
«Я і тепер згадую про це священнодійство з трепетом.» — Ілля Рєпін.
Навіть через 18 років після першого листа до Стасова, Рєпін продовжував щиро ностальгувати за Україною та її народною культурою. Його увага до українського народного строю, хоч і не завжди з ретельною випискою деталей вишивки, як у Тропініна, була виконана в його віртуозному стилі, що поєднував реалізм із тонкою роботою зі світлом, яка часто приписується французьким впливам. Таким чином, Рєпін, хоч і працював в контексті російського мистецтва, залишався глибоко пов'язаним з українською культурою, відображаючи її у своїх творах як символ національної ідентичності.
Читайте також: Миколай Кривавий у TikTok: Як імперія використовує українських геніїв для спотворення історії