Іспанські анклави в Марокко під тиском: міграційна криза та політичні наслідки

Ця криза призвела до людських жертв: за різними даними, від дев'яти до десяти людей, серед яких підлітки, загинули під час спроби дістатися до берегів Сеути. Водночас, центр для мігрантів, розрахований на 500 осіб, зараз переповнений майже тисячею, а решта змушена спати в наметах на асфальті. Особливо складна ситуація з дітьми без супроводу, кількість яких за два тижні зросла з 200 до 500. Місцева влада змушена розконсервувати закриті приміщення, що створює додаткове навантаження на місто з населенням 85 000 людей, чверть з яких не має роботи, а доходи є найнижчими в Іспанії.

Рішення суду та його наслідки

Ситуація загострилася після рішення Верховного суду Іспанії наприкінці червня, яке заборонило повертати за спрощеною процедурою осіб, перехоплених у воді. Суд обґрунтував це тим, що такі особи не долають фізично жодних перешкод, як-от паркан. Ця технічна деталь, яка виникла через застарілий закон, написаний під час попередніх хвиль міграції через паркани, призвела до того, що держава фактично втратила можливість контролювати кордон. Парадоксально, але людину, яка йде пішки, можна розвернути, а ту, що пливе, – ні, хоча намір і ціль однакові. Судді, усвідомлюючи це, навіть запропонували встановити «загороди у воді».

Наслідки цього рішення виявилися трагічними: протягом тижнів, що минули, ніхто не вжив заходів для запобігання подібним інцидентам, що призвело до людських жертв. Ситуація призвела до різкої критики дій уряду Санчеса, особливо з боку ультраправих сил. Британський політик Найджел Фарадж використав кадри з Сеути для заклику до «боротьби за майбутнє цивілізації», натякаючи на потенційні загрози з боку мігрантів для Британії. Це пов'язано з падінням його популярності в опитуваннях, і криза в Сеуті стала для нього можливістю повернути втрачені позиції.

Політичні бенефіціари та міжнародна реакція

Головними бенефіціарами міграційної кризи стали ультраправі партії. В Іспанії партія Vox, яку очолює Абаскаль, значно збільшила свої шанси на майбутніх виборах. На тлі подій у Сеуті, де Vox має стабільний високий рейтинг, їхні заяви про «вторгнення» почали сприйматися багатьма іспанцями як розсудливі, а не радикальні. Італійський міністр закордонних справ навіть запропонував призупинити членство Іспанії в Шенгенській зоні, що свідчить про зростання напруженості між європейськими країнами. Помірні праві партії, такі як Європейська народна партія, також почали реагувати, вимагаючи від Єврокомісії притягнути Санчеса до відповідальності за нездатність захистити зовнішній кордон ЄС. Це свідчить про спробу поміркованих політиків перехопити ініціативу та не допустити повного домінування крайніх правих у дискусії.

Ситуація в Сеуті та Мелілії має коріння у давньому конфлікті між Іспанією та Марокко щодо суверенітету над цими територіями. У 2021 році Іспанія прийняла лідера руху Polisario, що призвело до різкої відповіді з боку Марокко: прикордонники були відведені, і за добу до Сеути дісталося близько 10 000 людей. Це змусило Іспанію переглянути свою позицію щодо Західної Сахари. Марокко активно нарощує військовий потенціал, купуючи сучасну зброю, зокрема американські реактивні системи, винищувачі та протиповітряну оборону. Це викликає занепокоєння в Мадриді, який змушений фінансувати власну ракетну програму. Марокко використовує мігрантів як інструмент тиску, домагаючись поступок від Іспанії, не вдаючись до відкритого військового конфлікту.

Водночас, Марокко досягає успіхів і на міжнародній арені, зокрема в Вашингтоні. Завдяки їхнім зусиллям, американський план щодо Західної Сахари став основою для переговорів, а референдум щодо незалежності не згадується. Нещодавня заява бюджетного комітету Палати представників США про те, що Сеута і Мелілія є нібито американською територією, що є предметом претензій Рабата, є сигналом для Мадрида. Важливо зазначити, що Вашингтонський договір не зобов'язує НАТО захищати ці іспанські міста, розташовані в Африці. Це відкриває простір для подальшого тиску з боку Марокко.

Безсилля як гуманність та втрата контролю

Автор статті підкреслює, що використання живих людей як важеля тиску, знаючи про ризик смерті, є підлістю, яка не може бути виправдана жодними територіальними аргументами. Держава, яка будує ракетні війська, але при цьому дозволяє загибель підлітків заради поступок, демонструє свою справжню ціну. Особливо критикується підхід Іспанії, де безсилля перед обличчям кризи демонструється як гуманність. Відмова оголошувати надзвичайний стан, навіть коли на пляж виносять тіла загиблих, надсилає сусідові сигнал про слабкість. Це лише заохочує подальший тиск, що призводить до ще більшої кількості жертв. Контроль над кордоном, на думку автора, рятує людські життя, а його відсутність призводить до трагедій.

Європа, яка звикла вважати територіальні питання на своєму континенті вирішеними, стикається з новими викликами. У ситуації, коли держава не може самостійно вирішити, чи має право розвернути мігранта на своїй території, сусід користується цією слабкістю. Поки помірковані політики бояться називати речі своїми іменами, цю нішу заповнюють ультраправі, забираючи значну частину електорату. На прикладі Іспанії видно, що сподівання на те, що правила та декларації самостійно захистять, є наївним. Порядок на кордоні забезпечується державою, яка готова брати на себе неприємні, але необхідні рішення, а не чекати на поступки від сусідів чи надії на краще.