Від мрії дитинства до сцени Вест-Енду: Історія юної Матильди

Сам шлях до ролі був непростим. Сьюкі пройшла шість раундів відбору двічі. Перша спроба у 2024 році дійшла до фіналу, але через хворобу дівчинка не змогла виступити. Через шість місяців їй довелося пройти весь процес заново, а потім настало найскладніше – чотиритижневе очікування результату, яке здалося вічністю. Зрештою, дзвінок сповістив про омріяну роль, викликавши шквал емоцій.

Від захоплення до втілення

Пристрасть до образу Матильди у Сьюкі зародилася ще в дитинстві. З трьох років вона переглядала фільм 1996 року, намагаючись повторити магічні трюки. Семирічна практика зосередження погляду допомогла їй опанувати сценічні можливості, зокрема «магію погляду», коли вона нарешті вийшла на реальну сцену. Три місяці інтенсивних репетицій, де кожний рух, кожна репліка відпрацьовувалися до автоматизму, змінили її ставлення. Сьюкі зрозуміла, що не шукає Матильду, а дозволяє їй розкритися зсередини – тією самою дівчинкою, якою вона мріяла бути з трьох років.

Театр для Сьюкі – це окремий світ, де оживають декорації: світло, стіни, віконні рами, столи, гойдалки. Тут є бібліотека для занурення у книги, зустрічі з пані Фелпс та доброю міс Хоні, а також сцена, де вона протистоїть сварливим батькам та лякаючій міз Танчбул. Щовечора перед виставою, стоячи за лаштунками, Сьюкі занурюється в образ Матильди, її любов до книг, боротьбу з кривдниками та сміливість відстоювати себе. Вона вдихає, видихає і виходить на сцену, стаючи Матильдою – сміливою, готовою протистояти міз Танчбул, відчуваючи, як б’ється серце, і знаючи, що подолає будь-які перешкоди.

Магія сцени та несподівані моменти

Життя на сцені, як і в житті, не завжди йде за планом. Одного разу під час обіймів з міс Хоні, коли на сцену раптово увірвалася міз Танчбул, волосся Сьюкі заплуталося в намисті. Секунди на сцені здалися нескінченними, але акторки зберегли спокій, тихо розплуталися, втративши частину волосся та намисто, і продовжили виставу. Публіка нічого не помітила, і міз Танчбул не встигла їх спіймати.

Сьюкі підкреслює, що уява – це не втеча від реальності, а спосіб її творення. Коли уява акторів, команди та глядачів працює разом, кожен персонаж оживає, і відбувається справжня магія. Вона бачить усміхнені обличчя, сльози та чує гучні оплески, відчуваючи, як глядачі занурюються у світ Матильди, і бажає кожному з них обіймів від улюбленої героїні.