Сергій Соболєв: «Мінський формат перетворився на підігравання Путіну»

Статті

20.12.2018 12:50 (Оновлено 20.12.2018 в 17:12)

Наталья Ткачук, джерело: «zik.ua»

Статті

​ВО «Батьківщина» має чималі передвиборчі амбіції. Її лідерка, як відомо, балотується у президенти, тож політсила розраховує отримати чимало місць і у парламенті.

Під час візиту на Львівщину заступник голови фракції Сергій Соболєв розповів про своє ставлення до ключових нині подій: воєнного стану, утворення Православної церкви України, виборів до рад ОТГ, ціни на газ та розв’язання війни на Донбасі.

– Цими вихідними обрали предстоятеля Православної церкви України. Яка Ваша думка щодо утворення в Україні єдиної помісної православної церкви?

– Це чудова подія в християнському світі. Будь-яке об’єднання може вітатися, і треба вітати християн ортодоксального обряду, що вони знайшли порозуміння. Я сподіваюся, що помилки, які у свій час робили московські ортодокси, коли вони шукали президента, який буде фактично гарантом їхнього існування, ні в якому разі не повторить об’єднана українська автокефальна православна церква. Я сподіваюся, що влада і церква будуть відокремлені. Ключове завдання держави – максимально сприяти, щоб церква впливала на моральний стан суспільства, на те, щоб суспільство розвивалося за канонами божими, а не безбожними. Ми зробимо все можливе для того, щоб далі це мало свій добрий розвиток і ні в якому разі не було протиставлення одних громадян іншим тільки тому, що вони ходять в ту чи іншу церкву.

– З’являються коментарі про можливу боротьбу за храми. Чи може виникнути така ситуація?

– Наше законодавство достатньо чітко встановило порядок належності майна саме тим громадам, які йдуть на об’єднання. Я сподіваюся, буде зроблене все можливе, щоб не допустити незаконного захоплення майна, будь-якого насильства. Бо тоді Путін буде аплодувати в Кремлі, не дай Боже, ще й церковна лінія фронту буде відкрита в Україні. Ключове завдання держави, державних інституцій, таких як Президент, Уряд, Парламент, – зробити все можливе для релігійного спокою і об’єднання в країні.

В мене перед очима досить непоганий приклад того, як змогли знайти порозуміння в країні, яка роздиралася між релігійними чварами. Ліван є прикладом того, як двадцятирічна релігійна війна могла закінчитися, коли знайшли порозуміння. Там кількість конфесій, кількість протистоянь ще більша, ніж в Україні. Якихось п’ятнадцять років тому міжконфесійні війни між мусульманами і християнами, серед мусульман, серед християн там закінчувалися кривавими подіями, але нація прокинулася і знайшла механізм порозуміння. Така роздерта країна зараз фактично об’єдналася навколо однієї ідеї – «ми всі ліванці, це наша земля, і ми повинні об’єднатися не залежно від церковної і конфесійної належності». Я думаю, що це дуже гарний приклад того, як можна врегулювати цю ситуацію.

– 23 грудня в п’яти нових ОТГ на Львівщині відбудуться вибори. Як ви загалом оцінюєте процес децентралізації?

– Сам процес децентралізації – чудовий процес, тільки він повинен бути доповнений двома речами: фінансами і повноваженнями. В нас, на жаль, цей процес в основному полягає у повноваженнях, які передають на місця, забуваючи під кожні повноваження передати фінансовий ресурс. Звісно, коли об’єднуються дві громади фінансово неспроможні, від цього вони не стануть спроможними. Це на місцях повинні розуміти, який фінансовий потенціал у тих, хто об’єднується. Але з центру процес фактично не стимулюється, а законодавство змінюється кожного року. Позаминулого року було ухвалено унікальне рішення: щоб простимулювати об’єднання громад, їм віддавали частину акцизного збору від нафтопродуктів. Кожен робив все можливе для того, щоб будувати заправки на території своєї ОТГ, і громади отримували величезний ресурс – від 500 тисяч до мільйона гривень в рік тільки від однієї заправки. Подивилася на цей рік центральна влада, що ОТГ дуже багато заробляють, і вирішила обрізати повноваження, які вони отримували в рамках цієї акцизної політики. Частину починають відбирати, наприклад, на рівень області. Не можна змінювати правила, вони принаймні на 5-7 років повинні бути стабільними.

Крім того, так і не вирішене питання податку з фізичних осіб за місцем проживання. Наприклад, громадяни з сіл працюють у великих населених пунктах і податок сплачують там, а не за місцем проживання, а повертаються в своє рідне село і користуються зруйнованою інфраструктурою, школою, дорогою, ФАПом, лікарнею. Податок з фізичних осіб має залишатися в тому населеному пункті, де проживає громадянин, а не там, де він працює.

Останнє питання, яке стосується чотирьох областей, зокрема, Львівської, це так звані високогірні райони, де є абсолютно інші нормативи. Бо одне питання, наприклад, норматив на учня у львівській школі, інше – у малокомплектній школі десь у високогірному районі. Ви не зможете учнів з одного високогірного села довозити в інше, це неможливо фізично, між ними дороги може не існувати, а якщо й існує – це годину їхати. Тому треба йти на те, щоб затвердити особливі нормативи для високогірних районів, якщо хочемо, щоб там залишалися люди. На жаль, це питання поки не вирішене, і цих 20 високогірних районів вимушені йти з протягнутою рукою до уряду.

– На Львівщині поки утворено 40 з 95 запланованих ОТГ. У чотирьох районах досі немає жодної територіальної громади. Чи можливе запровадження у 2020 році примусового об’єднання?

– Ні в якому разі. Ніякого примусового об’єднання не повинно бути. Ми повинні це стимулювати економічними заходами, які прискорюватимуть процес об’єднання. Щоб цей процес в природній спосіб прискорити, непогано було б 27 жовтня наступного року в день, коли будуть вибори до парламенту, провести і дострокові місцеві вибори. За цей час можна було б підготувати плани об’єднання і в цей день завершити цей процес. Бо це вже шоста хвиля, і таких хвиль ще може бути зо двадцять, тоді цей процес розтягнеться на десятиліття, і ми отримаємо фактично безперервний процес виборів замість того, щоб провести їх по всій країні. Тим паче, можемо зекономити на тому, що одночасно відбудуться вибори парламентські і місцеві. Більшість колег в парламенті цю ідею підтримують. Конституція це дозволяє. Якщо з президентськими не можна проводити жодні інші вибори, то з парламентськими можна провести місцеві.

– Головний лозунг передвиборчої кампанії Юлії Тимошенко – це обіцянка, що ціни на газ будуть знижені вдвічі. Який механізм дасть змогу цю обіцянку реалізувати?

– Це не головне гасло, це один з механізмів, як встановити соціальну справедливість. Газу власного видобутку предостатньо, щоб закрити всі потреби населення. В нас відбулася, на мій погляд, страшна річ, коли змішали газ власного видобутку, який є на порядок дешевшим, з газом, як кажуть, не російського походження, хоча всі розуміють, що це російський газ. І в такий спосіб встановили ціну, яка економічно не обґрунтована, яка не відповідає ринковим механізмам, вона не створює ринок газу. Перше, що нам обіцяли – така тарифна ситуація дозволить встановити єдину ціну на газ. Але нині є ціна на газ для промислових підприємств, для комунальних підприємств і для непобутових споживачів. Це вже не одна ціна. Це відкрита брехня.

Ми будемо стимулювати розвиток газовидобувної галузі, нашого державного підприємства «Укргазвидобування». Але подивімося на останні ліцензії­ – вони всі роздані приватним компаніям, зокрема, російським. Одна з найбільших з них – російського олігарха Фукса. Це парадокс: Україна роздає свої ресурси, які, до речі, досліджує, вкладає мільярди в розвиток родовищ, а потім на ліцензіях заробляють одиниці. Перехід на газ власного видобутку для населення, на дешевий газ, який виробляє і генерує атомна енергетика – це і буде відповідь на запитання, як нам зменшити тарифи на газ і на електроенергію.

– Яку політику вестиме ваша політична сила щодо ринку землі?

– Ми категорично проти того, щоб стимулювати великих лендлордів, великі агрохолдинги. Якщо це стосується фермерських господарств, – ми тільки за. Це абсолютно інший вид сільського господарства. Це не великі площі, які засівають соєю, кукурудзою, рапсом, соняшником чи навіть пшеницею. Йдеться про ягідництво, садівництво, тепличні господарства. Це те, що дало поштовх розвитку фермерства в Польщі, де таких господарств мільйони, а у нас 37 тисяч фермерських господарств.

– Тобто ваша пропозиція – законодавчо обмежити придбання землі холдингами?

– У нашому останньому законопроекті, який пройшов перше читання, є прямий запис про ринок сільськогосподарської землі. Якщо це агрохолдинг, він не має права викупляти землю. Якщо це мале фермерське господарство – будь ласка. Запропонована така схема: господарству на 5 років дають землю в оренду з можливістю поетапного викупу. Далі йому дають 20 га з правом протягом 20 років викупити цю землю. Якщо перспектива України у фермерських господарствах, як це є в Канаді, США, Франції, Німеччині, я тільки за.

– Добігає кінця термін воєнного стану. Які його результати?

– Є і позитиви, і негативи. Серед позитивів те, що, виявляється, можна було вводити воєнний стан, але чомусь його не ввели в 2014, 2015, 2016 роках, коли були Іловайськ, Дебальцево, бої за Донецький аеропорт. Коли сотні наших громадян заживо спалювали новітньою зброєю російські окупанти. Сьогоднішній воєнний стан – це показово те, на скільки громадяни і держава готові до відсічі агресії.

Я сьогодні був на десятку теле- і радіоканалів, всюди ставив питання, чи отримали вони розпорядження військкоматів, голови облдержадміністрації про порядок поведінки при оповіщенню населення. Немає такого. При тому, що провідникове радіо фактично зникло, при тому, що до окремих населених пунктів навіть донести це неможливо, бо сигнали FM там не діють. Як ви будете оповіщувати населення? В Японії факт землетрусу доводиться до кожного громадянина через систему спеціальних оповіщень, зокрема, через зупинки і світлофори, де встановлені спеціальні прилади. У нас країна, яка є у стані війни, а не має системи донесення інформації. Досі не видане розпорядження відповідних воєнних адміністрацій, військкоматів, глав адміністрацій щодо цього. Я вважаю, що це виявлено і треба негайно виправити.

Друге – територіальні підрозділи регіональної оборони – ті, хто обороняють свою хату. Вони не пішли добровольцями на фронт, можливо це люди вже старшого віку, які проходили військову підготовку на кафедрах або служили в армії. Ці люди мають пройти елементарну перепідготовку і далі знати, куди на випадок надзвичайної ситуації їм з’явитися за зброєю і щоб сформувати підрозділи.

Третє питання, мало хто знає куди йому тікати, якщо оголосять напад російських військ, авіації. Якщо ви вже оголосили воєнний стан, то хоча б проведіть підготовку бомбосховищ, де людина може пересидіти, бо ми ж розуміємо, хто нам протистоїть – людина, яка не має ніяких моральних і інших обмежень. Путін може дати команду використати хімічну зброю, як ці команди давались, наприклад, в Сирії. Ми не знаємо, де ховатися громадянам, дітям, жінкам. Режим воєнного стану можна було максимально використати якраз для того, щоб розробити повний план.

– Якщо амбіції вашої політичної сили на виборах будуть реалізовані, як розв’язуватиме російську війну на сході України?

– Ми вважаємо найбільшою помилкою перехід з Будапештського формату (Україна-США-Великобританія-Росія) на нормандський (Україна-Німеччина-Франція-Росія). Наші партнери у форматі нормандському є на багато слабшими, аніж партнери у форматі будапештському.

В нормандському форматі це Німеччина, яку Росія взяла на гачок Північним потоком-2 і, це абсолютно слабкий президент Франції, який виграв у першому турі з величезним відривом, але подивіться тепер, що відбувається у Франції нині, і яка недовіра до президента Макрона. Не можуть вести переговори з деспотом Путіним ті, хто не мають сили і армії. Як це є в США. Так, там республіканці і демократи можуть між собою гризтися, але якщо це стосується російської загрози чи Північного потоку-2, моментально і сенат, і конгрес ухвалюють рішення про негайне введення санкцій проти РФ. Чи реакція Великобританії, коли на її території хотіли вбити розвідника Скрипаля і його дочку.

Ще одне питання: чи можемо ми пробачити вбивцям і їх амністувати? Ми не будемо амністувати тих, у кого на руках кров. Друге питання – коли проводити вибори на цих територіях? На наш погляд, спочатку повинен бути кордон під контролем. Якщо російська сторона не погоджується на наших прикордонників, нехай між нами стоїть обмежений контингент міжнародних сил. Тільки після цього, коли виводяться всі збройні формування, всі зброя, ми можемо далі думати про вибори на підставі українського закону.

Переговори повинні вести люди, які мають жорстку позицію, які не будуть виляти. Не може від України бути переговірником кум Путіна Медведчук. Тому я вважаю, що мінський формат перетворився в підігравання Путіну. Він вичерпав себе.

Наступне питання, яким чином далі відроджувати ці території. Економічні успіхи України повинні бути стимулом для громадян з непідконтрольних нині територій, як наприклад зараз є стимулом для цих людей отримувати український закордонний паспорт, тому що тоді вони отримують право на безвізовий режим. Ніхто ж їх не змушує отримувати цей паспорт. Вони самі сюди прориваються, зокрема, з окупованого Криму, щоб отримати український паспорт. Треба, щоб український успіх стимулював повернення цих людей у лоно Української держави. Бо мало повернути територію, а конфлікт і далі зрітиме всередині, і російська агентура буде підживлювати «русский мир». Чому німці зі Східного Берліна проривалися в Західний, попри те що в них стріляли, бо вони бачили що всі казки, які їм розповідали комуністи, були казками. А реальності життя були зовсім іншими. Саме тому для них не стояли питання, куди іти.