Саме символи творять націю. Не Конституція, не кордон, не політики, а символи. Ми не бачимо один одного кожний день, і ми не близькі родичі, але ми — українці саме тому, що для нас є цінними вишиванка, Тарас Шевченко, козаки і УПА, гімн, тризуб і синьо-жовтний. Символи завжди включають нашу ідентичність, де б ми не були і в яких умовах, коли грає наш гімн чи висить наш прапор — ми стаємо українцями, і байдуже хто при владі, яка ситуація в економіці, виграли чи програли у футбол. Єдиний спосіб знищити націю — це знищити її символи.
Але символи не створюються раз і назавжди. Вони створюються кожного разу, коли нація утверджує своє існування. У боротьбі і у всьому, що змушує в чергове гордитись за приналежність до своєї нації — виникають нові символи. Майдан і війна формують новий період історії України, а відповідно і нові символи утвердження нашої нації. Втім, наскільки нашим новим символам вдається зберегти свою вагу?
Справа в тому, що символи значно легше руйнувати ніж створювати, оскільки за кожним героїчним вчинком, подвигом стоїть звичайна людина, якій ніщо людське не чуже. Герої як і всі їдять, п’ють, ходять в туалет, займаються сексом, а головне — помиляються, помиляються і помиляються. Найбільше символам загрожують самі їх творці, і саме на їх дискредитацію спрямовуються основні зусилля. Різноманітні конспірологічні теорії, вкидання фактів з особистого життя, а найбільше поведінка самих героїв є найбільшими загрозами для формування символу. І саме останнє найчастіше руйнує наші новітні символи.
Приклади. Вихід на сцену і емоційна заява Володимира Парасюка про готовність йти до кінця проти Януковича були переломним моментом Майдану. Цей вчинок був щирий і символічний, він увібрав в себе настрій і бажання суспільства. Парасюк став героєм. Але чи так це сьогодні? Хамство і безвідповідальна поведінка сьогоднішнього Парасюка стали предметом жартів, факти особистого життя, які масово тиражуються, знищили довіру до нього, а відповідно і підірвали сприйняття його вчинку як символічного. Семен Семенченко: в час повної невизначеності і страху, нічим не показний Костя Грішин створив батальйон Донбас і пішов в бій. Згадайте ті хвилини, коли більшість українців біля моніторів спостерігали за боями батальйону, вболівали і співпереживали. Що сьогодні: Семен Семенченко політикан, критикан, без довіри і підтримки суспільства. Цей негатив знищує його героїчний вчинок, у якому з’явилось дуже багато сумнівів.
Однак, якщо до Парасюка та Семенченка могли відразу бути сумніви, то Надія Савченко стала справжнім міжнародним українським символом боротьби. Незламна жінка проти Путіна, солдат Джейн, патріотка, у цьому всьому так багато символічного, що здавалося б цей символ не можливо знищити. Надія Савченко сьогодні наш образ і символ водночас. Боротися в нерівних умовах, без здавалося б жодних шансів на успіх, залишатися незламною — все це Україна сьогодні. Так нас бачить світ, таким десь і є сьогодні наш народ. І ось вона повертається. Тріумф радість перемога і ... перед нами постає живий творець одного з найважливіших наших символів: погано врівноважена та політично некомпетентна жінка. Вона усвідомлює свій вплив і свою вагу в суспільстві як символа, але її діяльність не спрямована на його збереження. Вона хоче використати це, обміняти на політичний капітал. Вона щиро вірить, що зможе краще ніж інші політики, і робить політичні помилки одна за одною. Вона щиро не розуміє, що в політиці субєктами можуть бути тільки групи, а поодинокі політики — завжди будуть об’єктами і інструментами чужих інтересів. Та за цим всім стоїть її героїчний вчинок, який буде меркнути з кожною новою сказаною дурницею, з кожним новим політичним союзником...
В цьому і є трагедія нашої модерної нації: люди, які чогось досягнули, стали суспільними символами, вони прагнуть обміняти це на політику, таким чином знищуючи себе і свої здобутки. Вони не розуміють, що символ не належить його творцю, а вже належить нації, що символ має історичне значення для майбутніх поколінь, що символ утверджує нашу націю. Успішні спортсмени, співаки, воїни АТО навряд чи можуть стати успішними політиками, не тому, що це не їхнє, а тому, що політики рідко стають успішними за життя. Справжній політичний успіх може прийти тільки після відходу політика від влади. Але нація не утверджується виключно через політику, вона утверджується через вчинки, подвиги героїв в її ім’я, які в політиці перетворюються всього лише на інструмент взаємного протистояння та дискредитації.
Путін не боїться Порошенко, Парубія, українських олігархів тощо. Єдине чого він боїться — це нових українських символів. Бо перемогти українських політиків можна однієї військовою операцією. А для перемоги над українськими символами підуть десятки років без жодної впевненості в успішності затіяного. Тому самознищення модерних українських символів є загрозою для нашого виживання не тільки в сучасному, а й в майбутньому.