Звісно, що це штучно роздували, звісно боти і ломи і все-таке, але погодьтесь мусило бути щось ще, щоб настільки сильно прикути увагу до відверто другорядного питання. І в цьому мусило бути щось дуже емоційне.
Шукаючи відповідь на це питання я зрозумів, що це - ціна чесності. Суспільство побачило ціну чесності і її розмір його шокував. Чесність в нашій країні, це не "порок", як намагаються нам пояснити суспільне обурення "антикорупціонери", чесність є розкішшю, недосяжною для більшості українців.
Не може дозволити собі чесність чиновник із зарплатою в 1700 грн. Не може дозволити собі її лікар, викладач, вчитель, правоохоронець...
Більше того, не може дозволити собі чесність малий бізнес, бо щодня йому треба давати хабарі за право існувати. Не може дозволити собі чесність і середній бізнес, бо непомірні податки вбивають його прибутки та інвестиції, тому він змушений оптимізовувати зарплати. Зрештою, не може дозволити собі чесність і великий бізнес, який змушений купляти депутатів, суддів, прокурорів, щоб не зарейдерили.
Ми живемо в тотальній корупції від "від колиски до могили". І безсовісна корупція породжує "вимушену", коли межа між корупцією і виживанням є дуже тонкою.
На цьому тлі у нас з'являються вони - чесні безкомпромісні борці з корупцією. Суспільство спостерігає за ними і не може повірити, що є такі люди, яких не купиш за мільйони, які завдають серйозної шкоди системі і не відступають. Їм починають вірити, на них намагаються рівнятись.
І ось з'ясовується, що у цієї чесності є ціна - можливість викласти 300 тис дол. за квартиру. Ціна недосяжна, захмарна, але ж ми не можемо без неї. І суспільство, немов розлючений покупець, стукає кулаком по прилавку і кричить: за кого ви нас маєте, ми не можемо собі таке дозволити.