Із сотень спроб влаштувати чергову революцію за останні 3 роки я не приймав участі у жодній. Ні, я обурений до неможливості, із кожним роком відсутності прогресу по Небесній сотні я знаю точно, що наближається той день, коли я вийду з дому і не вернусь поки в цій справі не переможе справедливість.
Але треба чітко розрізняти Майдан і політичну боротьбу. Коли Майдан намагаються розхитати латентні борці за владу, метою яких є сісти в крісло, то це просто політична акція. Фальш завжди відчувається, і коли людина говорить про високі ідеали, але бачить в людях всього лише інструмент приходу до влади, всі це відчувають. Власне, тут нічого нового, бо саме це і мало місце до справжнього Майдану і під час нього.
Всі ці "Україно вставай", "куля в лоб", відверто смішили владу і розчаровували народ. Зовсім інша справа, це коли вийшли нікому невідомі молоді люди готові на все. Ця ситуація втратила прогнозованість і контроль. Там не було фальші, і кожен хто приходив це перевірити - переконувався, що всі хто тут є не мають відношення до 50 грн Сені Юлі чи Віталіка. І це заряджало людей, манило їх своєю справжністю. Розгін опозиційних мітингів не викликав суспільного обурення, але побиття учасників Євромайдану - збурило всіх.
Я не буду казати, що не було закулісних ігор і там. Але це скоріше були танці навколо, і спроби осідлати, а не організувати і керувати.