У своїй книзі «Неординарні» Гладуелл зазначає, що час народження має значення для успіху. Так, наприклад, Гейтс, Джобс, Аллен та багато інших іт-революціонерів народились в 50ті і на момент комп’ютерного вибуху в 70-ті вони були свіжими сформованими особистостями, які спромоглися очолити цю революцію. Я вирішив подивитись на своє покоління, умовно ті, кому зараз приблизно 30-40 років.
Ми застали розпад Радянського Союзу, але на той момент ми були школярами, і відповідно ми не змогли прийняти участі у первинному накопиченні капіталу жорстких 90-х. Фактично, повз нас мчав потяг набитий грошима, але ми не могли вскочити. Коли цей розподіл закінчився ми якраз завершували навчання у вузах, і вийшли в реальність, в якій вже існували олігархи, клани, фпг.
Ми покоління вичерпування радянських ресурсів. Фактично, саме за нас відбудеться повністю знищення спадщини радянських заводів та інфраструктури. Більшість житлового фонду зношується саме в період з 2010 -2030 рр. В цей же період остаточно зношуються атомні електростанції. Остаточне зношення доріг, комунікацій – ми вже спостерігаємо.
Наше навчання припало на найбільш гостру економічну кризу і низьке фінансування освіти. Фактично, ми отримували радянську освіту, яка вже була не актуальна для глобального розвитку. Ми не застали великої кількості програм стажувань і навчань закордоном, які доступні сьогоднішній молоді і наступному поколінню. Для нас знати іноземну мову і поїхати закордон було великою рідкістю.
Ми застали паростки розвитку іт-технологій, але це були тільки паростки. Ми вміємо користуватись базовими «девайсами» та «сервісами», але вибух смартфонів, додатків та іт-сфери припав на тоді, коли ми вже створили сім’ї та були вбудовані в економічну інфраструктуру. Ми розуміємо сучасний світ, але ми з ним не виросли, як це має місце в сучасному поколінні.
Ми покоління волонтерів. Війна застала нас знецька. Ми навчались і формувались тоді, коли військова служба не мала ніякого престижу. Тому в деякій мірі ми виявились застарі для війни, і замолоді для командування. Можливо саме тому більшість нашого покоління пішли у волонтери.
Ми покоління двох Майданів. На першому ми складали низовий кістяк, а на другому вже середню управлінську ланку. Але в обох випадках ми не змогли захистити свої інтереси, і ними скористались інші гравці. Ми не спромоглися висунути лідера свого покоління чи створити політичну силу свого покоління. А ті нещасні спроби, які мали місце, скоріше доводять, що в нашому поколінні – цього вже не буде.
Ми покоління європейської інтеграції. Мабуть це те, що застало саме наше покоління. Дискурс про ЄС як чудодійні ліки розгорнувся за прем’єрства Ющенка і продовжився за його президентства, в період, коли ми виходили на ринок і були в своїй активній економічній фазі. Але нам же судилось побачити кінець цієї євроінтеграції. В той момент, коли ми як ніколи наблизились до цієї мети ЄС вступив у фазу якщо не розвалу, то колосальної трансформації, в якій вже не буде такої простої речі як «членство України» зі всіма бонусами.
З огляду на це, я називаю нас поколінням останнього вагону. Потяг можливостей завжди проїжджає якраз перед нами, і єдиним нашим шансом є боротьба за можливість заскочити в останній вагон.